Патрік Сенекаль Пасажир

Патрік Сенекаль

Пасажир

Пасажир

Пасажир

Кілька хвилин тому чоловік із сердитим і водночас стурбованим поглядом зійшов з утоптаної стежки й заглибився в гущу дерев. Він часто зупинявся, щоб прокричати ім’я свого сина, але, якщо не зважати на кілька перегуків птахів-пересмішників, тиша була єдиною відповіддю на його заклики. Попри щільну рослинність, було помітно прим’яту траву, зламані гілки, наче там багато ходили. Чоловік ішов ледь помітною стежкою, з кожним кроком усе більше нервуючи.

Нарешті він почув голос, який одразу впізнав, — голос свого сина. Він долинав із-за велетенського куща саме перед ним. Чоловік зупинився на мить і почув, як його син сказав комусь:

— Ти маєш рацію. Зараз воно того варте!

Чоловік стиснув кулаки. Стурбованість злетіла з його обличчя, поступившись місцем люті. Він кинувся до куща, стрімко оминаючи його, й крикнув:

— Так ось ти де! Ти ще...

Він раптово зупинився, і його очі розширилися. Впродовж кількох секунд він, відкривши рота, спостерігав у повній тиші те, що йому відкрилось.

— Господи... — нарешті прошепотів він.