Під-піджанр страшних оповідань про літаки значно скромніший, як я довідався. Щоб знайти гарних кандидатів, довелося чимало попрацювати. Результати пошуку в ґуґлі переважно видавали історії з життя про неприємний досвід польотів, здебільшого схожі на ту, яку Стів описав у передмові. Я також просив поради в «колективного розуму», запостивши питання на фейсбуці, і в нагороду мені порадили оповідання, яких я б інакше не знайшов. Тож щиро дякую, «колективний розуме»! Шукаючи кандидатів для цієї збірки, я працював над есе для Фонду поезії і пригадав, що на один зі Стівових улюб­лених віршів — він кілька разів згадував про нього в інтерв’ю — автора надихнула реальна історія 1962 року про стюардесу, котру витягло з літака, коли двері аварійного виходу розчахнулися під час польоту. Я запитав у Стіва, чи не вважає він, що нам слід включити вірш у збірку. Виявилося, він теж про це думав. Тож ми закінчили книжку поетичною та метафоричною версією реальної трагедії.

Також, працюючи над цією книжкою, я читав збірку новел Джо Гілла «Чудернацька погода». «У височині» починається з того, що нервовий юнак намагається справити враження на жінку, стрибнувши з парашутом. В останню мить нерви здають, і він намагається повернутись, але все завершується тим, що йому доводиться вистрибнути з літака, коли змовкає двигун. Ми з приємністю дізналися від Джо, що він має іншу — страшенно тривожну — ідею оповідання, яке чудово пасуватиме до цієї книжки. А Овен Кінг звернув нашу увагу на оповідання Тома Бісселла.

Чи охоплює ця збірка все, що може піти не так під час польоту? Аж ніяк. Коли я писав ці рядки, поширилась інформація про хворого на кір пасажира, який пройшов Чиказьким міжнародним аеропортом імені О’Хари. Тож навіть якщо ваш рейс безпечно дістався до пункту призначення, що ви понесете з собою додому на згадку про інших пасажирів? Варіантів безліч. Поміркуйте про це, коли збиратиметесь у наступну мандрівку.

Попри те, що до цієї збірки ввійшли здебільшого вже опубліковані оповідання, я припускаю, що мало які читачі знайомі з багатьма з них. Перш ніж пристати до цього проєкту, я читав лише чотири. Це була мандрівка з відкриттями, і ми дуже задоволені зібраними історіями.

Коли ми більш-менш визначилися зі змістом, я вперше за кілька років перечитав «Ленґоліерів» і знайшов несподіваний зв’язок між цим романом — це справді роман, обсягом не менший за цю збірку, — і відібраними нами історіями. Це, звичайно, всесвіт Стівена Кінга, і коли персонаж «Ленґоліерів» Дженкінс розмірковує, що «не можна просто з’явитись у техаському книгосховищі 22 листопада 1963 року й зупинити вбивство Кеннеді», дивуватися не слід, але все одно дивуєшся.