8 березня 2018 року

Про авторIв

Про авторIв

Амброуз Бірс (1842—1914), мабуть, найбільш відомий як автор «Словника диявола» та новели «Випадок на мосту через Совину річку», яку включали до багатьох антологій. Він працював учнем друкаря і був зарахований до армії під час американської Громадянської війни. Там він здобув досвід, який багато в чому позначився на його подальшому письменницькому стилі. Чверть століття Бірс писав і працював для газет на обох узбережжях США. У пошуках подальшого військового досвіду він зник, коли подорожував Мексикою, щоб поспостерігати за революцією, очолюваною Панчо Вільєю. Його подальша доля невідома.

Том Бісселл (1974 р. н.) народився в Есканабі, штат Мічиґан. Автор дев’яти книг, серед яких бестселер за версією «New York Times» «Художник катастроф» (напи­саний у співавторстві з Ґреґом Сестеро) та «Апостол». Його робота була удостоєна Римської премії та гранту Ґуґґенхайма. Проживає з родиною в Лос-Анджелесі.

Рей Бредбері (1920—2012) — автор понад трьох десятків книг, серед яких класичні «451 градус за Фаренгейтом», «Марсіанські хроніки», «Розмальована людина», «Кульбабове вино» та «Щось лихе насуває», а також сотні новел. Він писав для театру, кіно й телебачення, сценарії для фільму Джона Г’юстона «Мобі Дік» та «Гелловінського дерева», котре отримало нагороду «Еммі», адаптував шістдесят п’ять своїх оповідань для телесеріалу «Театр Рея Бредбері». Письменник отримав багато різних відзнак, серед яких, наприклад, медаль за видатний внесок в американську літературу в 2000 році й спеціальна згадка Пулітцерівської премії в 2007 році.

Джон Варлі (1947 р. н.) народився в Остіні й виріс на узбережжі Мексиканської затоки. Його квитком подалі від нафто­хімічного смороду та пекельної вологості стали стипендія Державного університету штату Мічиґан та плани стати вченим. Наука виявилася нудною, так само й англійська мова, а незабаром — навчання загалом. Він покинув відвідувати заняття, крім тих, де показували класичні фільми. Вирушив у мандри зі своїм другом, саме вчасно діставшись до Сан-Франциско під час Літа кохання, про яке ніхто з них і не здогадувався. Першого дня там він співав і читав вірші з Алленом Ґінзбергом у хіпівській нічліжці. Після цього Джон вирішив, що він хіпі. Він жив у Таксоні, де познайомився з Ліндою Ронстадт[74] ще до того, як вона стала відомою. Якось він застряг у заторі в штаті Нью-Йорк, який виявився фестивалем Вудсток. Вибратися з нього він не міг три дні. Джон ухилився від призову. У 1973 році він вирішив стати письменником-фантастом. Він виявився одним із перших, кого назвали новим Гайнлайном. Це лестило і хвилювало, адже «старий» Гайнлайн був головним зразком для наслідування і тоді ще не помер. Твори Варлі перекладено 16 мовами, яких він навіть не знає, включно з есперанто. У кар’єрі Джона трапилася десятирічна перерва, під час якої він працював у Голлівуді. Заробляв непогані гроші і навіть мав офіс прямісінько біля воріт студії «Metro-Goldwyn-Mayer». У той період він познайомився з Мелом Ґібсоном, Полом Ньюменом, Сіґурні Вівер, Чарльтоном Гестоном та багатьма іншими зірками. Усі вони, крім Вівера, виявилися нижчими, ніж він гадав (Джон Варлі мав зріст 198 см без ковбойських чобіт). Варлі деякий час жив у Портленді, штат Ореґон, разом з Лі Еммет, котра стала його першою редакторкою. Вона чудово на цьому розумілася й мала чимало корисних пропозицій. Вони завели дев’ятнадцятирічного собаку на ім’я Чірокко, котрий був найкращим шелті в Ореґоні, і прожили кілька років у трейлері, припаркованому за пів сотні метрів від пляжу на центральному узбережжі Ка­ліфорнії. Пізніше чотири роки жили в Голлівуді в районі Тай-Таун. Зараз мешкають у Ванкувері, штат Вашингтон.