ІВАН КЕРНИЦЬКИЙ

ПЕРЕЛЕТНІ ПТАХИ

ПЕРЕЛЕТНІ ПТАХИ

Довші та коротші, менше й більше веселі історії, в краю,

на скитальщині і на гостинній землі Вашінґтона написані

(1942–1952)

Нью Йорк, 1952.

Видавництво Юрія Тищенка

Друковано 3.000 примірників Всі права зберігаються

Обкладинка і віньєти Миколи Бутовича

Printed in U.S.A._______

Друк „Свобода”, 81–83 Ґренд ст., Джерзі Ситі, Н. Дж.

РЕЗИГНАЦІЯ ПАНА КОРАБИ

РЕЗИГНАЦІЯ ПАНА КОРАБИ

В цій справі не могло бути двох різних думок тільки одна: пан солтис Міколай Кораба і новий управитель школи, Роман Гніздович, заїлись, як то кажуть, на смерть! Цей історичний вже сьогодні конфлікт, як і всі конфлікти широкого маштабу, зав’язався за дурницю: за ключ до шкільної дровітні. Одначе не слід забувати, що в чиїх руках є ключ від дров, до того, подекуди, належать і самі дрова. А, власне, пан солтис Кораба, що звик був досі господарити шкільним добром, як громадським, а громадським — як своїм власним, — мав великий храп на чотири сяги бучини, призначені громадою для школи. Пан солтис, людина з виробленими поглядами, був тієї думки, що того топлива однаковою мірою можна вживати так для школи, як і для громадської канцелярії, тим паче, що громадські дрова, пан солтис, як справжній батько громади, вже давно попродав по приступній ціні місцевим продуцентам самогону.

Але погляд пана солтиса посперечався з зовсім протилежним поглядом нового управителя. Цей новий управитель виявив себе зразу людиною з тісними й обмеженими поняттями і відмовився рішуче віддати ключ у чиї-небудь руки, а вже найменше в руки пана солтиса. По-друге — він ще спромігся і на такий нетакт, що велів ковалеві приробити до комірчини з дровами нову колодку. (Це вже, мабуть, якийсь чорний дух і вспів йому шепнути, що пан солтис має окремий ключ до дровітні, та що громадський поліцай, Тимко Пукавка, щовечора висаджує в ній десант і спотайна виносить дрова!..) Коли ж, після того, голова місцевого Шкільного Комітету, самогонних діл майстер, Грицько Кіт, з’явився в мешканні п. Гніздовича з особливим уповажненням пана солтиса — зняти згадану колодчину, новий управитель по короткій, але речевій дискусії взяв пана Кота за боже пошиття і, при допомозі коліна, в чемний спосіб „випросив” за двері…

Звичайно — після таких багатомовних фактів у повітрі запахло порохом: зудар був неминучий!

Знамениту „каплю оливи” з народного прислів’я хлюпнула до вогню така подія: