— Вйо, Сеню! їдемо!

… З тієї незабутньої хвилини, як на небі об’явилася комета з хвостом, а Пилипишина первістка породила живе теля з двома задами, з того, власне, часу, село Закамарки бачило вже всякі несотворені дива: була австрійська війна, були москалі, потім був тифус і Лайзорова Сурка брала шлюб на сміттю, далі, одного року, спалило на пні всі гречки, була парцеляція, комасація, пацифікація, — та ще ніколи такого не бувало і найстарша ходяча хроніка села — тітка Текля цього не пригадує, щоб управитель школи ув’язнив у клясі трьох найвизнатніших громадян, замкнув школу на ключ, а сам поїхав до міста!..

Звістка про цей нечуваний і ніде досі ненотований факт викликала в селі Закамарках справжню революцію!

В залі громадського уряду скликано зараз надзвичайне засідання всіх тверезих членів Ради, а командант пожежної сторожі, Антін Хрущ, зарядив гостре поготівля підлеглої йому команди, з гаками, драбинами та з бочкою на воду. Після того п. Тимко Пукавка, громадський поліцай та колишній учасник славетної оборони Перемишля, викарабкався на дзвіницю і вдарив в одне крисо на тривогу. Голосові великого дзвону завторували протяжливим виттям усі 124 (згідно податкового реєстру) собаки, враховуючи вже в цю цифру і сучку пана начальника станції.

Звичайна річ — місцеве громадянство, сильно затривожене цими подіями, відривається від своїх щоденних занять: хто перестає чухати спину, чи там їскати дитині в голові за нужою, хто кинув бити жінку — і всі наввипередки пруть на місце випадку. Навіть утраквістична дітвора припиняє свої невинні іграшки та біжить дивитися, кого це замкнули по школі в день вільний від науки?

Народ, гуторячи та попихкуючи люльки облягає школу звідусіль, гуртується народ, немов на яке віче. Дехто вже, мимохіть, і в голову заходить, як його, кінець-кінцем, звільнити трьох представників громадської самоуправи з лютої неволі.

Висуваються, між іншим, несміливі проекти, щоб виважити з завісів сінні двері, або, в крайньому випадку, відчепити яке вікно. Та голоси з опозиції заявилися проти, мовляв, що-як-що, але до шкільних вікон, панове, не чіпаймося, бо ще чого доброго, пан командант поліції і подумають, що ми які саботажисти, що хочемо відірвати частину від цілости, або, взагалі, можуть нам тоді штрикнути в очі 97-им параґрафом.

Після довгих нарад, що затяглись трохи не до полудня, вирішено обрати окрему делегацію й вислати її до пана Данила Фуркала, постійного члена секції розбивання чужих комор та прохати його, щоб ласкаво потрудився з своїми струментами до школи і визволив трьох світочів села з важкої кормиги.