Попри свою ненависть до Верньє, Констант не міг не відчувати захвату й поваги до нього — так майстерно його суперник замітав сліди. Водночас він сподівався, що, вдало сховавшись, Верньє рано чи пізно втратить пильність, відчує самовпевненість і, як наслідок, утне якусь дурницю. Констант щедро заплатив консьєржці на Рю де Берлін, щоб вона тримала його в курсі будь-якої кореспонденції, що надходитиме на ту адресу, бо потреба для Верньє залишатися непоміченим означала також, що він іще довго перебуватиме в невіданні про смерть своєї матері. Думка про те, що паризьке кільце довкола Верньє поступово звужується, а він про це й не здогадується, приносила Константові величезну насолоду.

По містку Пон В’є він перейшов на протилежний берег річки. Далеко внизу шуміла Од, пінячись коло берегів і стрибаючи через валуни, водорості, що де-не-де позбивалися докупи. Рівень води був високий. Констант поправив рукавички, намагаючись полегшити біль від невеличкого нариву, що утворився між другим і третім пальцями лівиці.

Каркасом дуже змінився відтоді, як Констант востаннє був у Сіте. Незважаючи на несприятливу погоду, скрізь виднілися всілякі вуличні артисти, а чоловіки з рекламними щитами на грудях та спині роздавали туристичні буклети буквально на кожному розі. Він недбало передивився крикливу брошурку, ковзнувши очима по рекламі марсельського мила, винних льохів Мішлена, велосипедів і пансіонів. Самі тексти були сумішшю скромного самозвеличення та переписаної під чиїсь інтереси місцевої історії. Зіжмакавши брошурку в руці, він з огидою кинув її додолу.

Констант гидував Каркасоном і мав на те вагомі підстави. Тридцять років тому рідний дядько повів його в нетрі Сіте. Він ходив поміж руїнами й бачив брудних городян, що жили за занедбаними напіврозваленими стінами. Пізніше того самого дня він, напившись сливовиці й обкурившись опіумом, уперше в житті — з благословення свого дядька — скористався послугами повії. Це сталось у кімнаті з червоними шпалерами над баром на Пляс д’Арм.

Тепер же цей дядько перебував на примусовому лікуванні в Ламалу-ле-Бен. Сифілітичний та божевільний, він гадав, що лікарі висмоктують через ніс його мозок. Констант не відвідував його. Він не хотів бачити, як і на ньому може з часом відбитися ця хвороба.

Вона була першою, кого вбив Констант. Це було ненавмисне, і той нещасний випадок став для нього потрясінням. Не тому, що він позбавив людину життя, а тому, наскільки легкою справою це виявилось. Рука на горлі, нервове збудження від страху в очах дівчини, котра збагнула, що насильство під час любощів було лише прелюдією до насильства набагато страшнішого.