— Ти ж казав, що гадаєш, буцімто вони вже повернулися до Парижа?
— Я лише припускав, що вони повернулися, — спокійно відказав брат. Потім він про щось згадав, і обличчя його знову засвітилось ентузіазмом. — Але ж тебе втішає перспектива поїхати до Каркасона?
— Звісно, що втішає.
Анатоль кивнув.
— От і добре. У вівторок зранку ми виїдемо потягом з Куїзи. Громадський екіпаж вирушає з Пляс дю Перу о п’ятій.
— А на скільки ми туди поїдемо?
— Дні на два, можливо — на три.
Леоні засмутилася.
— Так мало!
— Цілком достатньо, — посміхнувся Анатоль.
І знову Леоні помітила, як брат і тітка обмінялися промовистими поглядами.
РОЗДІЛ 55
Закохані лежали, укрившись ковдрою, а на їхні обличчя падало мерехтливе світло свічки.
— Тобі час повертатися до своєї кімнати, — сказала вона. — Уже пізно.
Анатоль склав руки за головою, недвозначно демонструючи цим жестом своє бажання залишитись іще.
— Отакої! Уже всі поснули.