І маленька компанія вирушила поїздом до Каркасона.

Маріета ввесь час турботливо позирала на свою пані. Паскалеві натомість випало займатися малим. Він розважав його розповідями про нещодавні подвиги французької армії в західній Африці — Дагомеї та на Березі Слонової Кістки. Паскаль із таким запалом говорив про джунглі, пустелі, рев водоспадів і невідомий світ на таємничому плоскогір’ї, що Леоні почало здаватися, ніби всі ці описи хлопець почерпнув із творів мосьє Жуля Верна, а не зі сторінок газет. А малий і собі розважав пасажирів переповіданнями історій мосьє Беяра про відважних середньовічних лицарів. Виявилося, що він дуже добре запам’ятав ці розповіді про романтичні й жорстокі часи.

Прибувши до Каркасона під обід, вони поселились у мебльованих кімнатах у нижній Бастиді, якраз біля собору Сен-Мішель і досить далеко від того готелю, де шість років тому зупинялись Ізольда, Леоні й Анатоль. Решту дня Леоні провела в прогулянках зі своїм племінником, якому вона дозволила з’їсти забагато морозива та який захоплено дивився довкола широко розплющеними очима.

О п’ятій вони повернулися до пансіону відпочити. Леоні застала Ізольду коло вікна на дивані. Вона напівлежала, спрямувавши погляд на парки бульвару Барб. У грудях у Леоні занило: вона відразу збагнула, що тітка не збирається йти з ними на феєрверк.

Леоні нічого не сказала, сподіваючись, що помиляється, проте коли настав час іти на вечірню виставу, Ізольда заявила, що велике скупчення людей пригнічуватиме її та дратуватиме. Луї-Анатоль не засмутився, бо, якщо чесно, то він і не розраховував на товариство своєї матері. Однак Леоні несподівано навіть для себе вибухнула роздратованими наріканнями, що навіть за такої святкової нагоди Ізольда не бажає пересилити себе заради власної дитини.

Залишивши Маріету опікуватися своєю пані, Леоні та Луї-Анатоль пішли на виставу з Паскалем. Видовище організував і оплатив місцевий промисловець, мосьє Сабатьє, винахідник аперитиву «А’Ор-Кіна» та лікеру «Мішлен», відомого як «Король лікерів». Видовище влаштовували вперше, але з тією задумкою, що коли воно матиме успіх, то наступного року стане ще кращим і масштабнішим. Присутність Сабатьє відчувалася скрізь: і в рекламних брошурах, що їх малий Луї-Анатоль назбирав цілий стос, і в сувенірах та плакатах, розклеєних на стінах будинків.

З настанням сутінків на правому березі річки Од, у кварталі Тріваль, почали збиратися великі натовпи, щоб повитріщатися на фортечні мури Сіте. Дітлахи, садівники та служниці із заможних будинків, продавчині з крамниць і хлопчаки-чистильники чобіт — усі вони юрмились коло церкви Сен-Жімер, де колись ховалися від дощу Леоні та Віктор Констант. Вона відразу ж викинула цей спогад із голови.