Воліючи міцно заснути, Леоні приготувала собі снодійну суміш, розчинивши порошок у склянці гарячого бренді. Вона повільно, не поспішаючи, випила його, а потім прослизнула під ковдру й заснула глибоким сном без сновидінь.

Блідий світанок повернув світові його обриси, і над водами річки Од поповз густий ранковий туман.

Береги, тротуари та бруківка району Бастида були вкриті обривками паперу й рекламними листівками. Поламана самшитова палиця. Нотні аркуші зі слідами підошов, загублений кимось кашкет. І повсюдно — листівки з рекламою напоїв мосьє Сабатьє.

Поверхня річки була рівненькою, наче дзеркало, у ранковій імлі здавалося, що вода не рухається, а стоїть на місці. Старий човняр, Батистин Крос, відомий усьому Каркасону як Тісту, вів свою важку плоскодонну баржу тихими водами до греблі Паїшеру. Тут, у нижній течії ріки, мало що нагадувало про народне гуляння. Ні тобі порожніх коробок, ні плакатів, ані листівок, ані запаху пороху. Уважний та спокійний погляд човняра впав на пурпуровий відблиск над горою Монтань Нуар на півночі. Небо змінювало чорний колір ночі на синю та рожеву ранкові барви.

Жердина, якою Тісту скеровував баржу, вперлась у якийсь предмету воді. Натренованим рухом, зберігаючи рівновагу, він повернувся, щоб поглянути, що то може бути.

То був труп.

Старий човняр повільно розвернув баржу. Вода хлюпнула біля її низького борту, але всередину не перелилася. Тісту на хвилю зупинився. Стало чути, як гудуть линви мостового переходу, що зв’язував обидва береги річки, хоча не було жодного поруху вітру.

Увіткнувши жердину в мул і таким чином застопоривши суденце, Тісту схилився й витріщився у воду. Під її зеленою поверхнею він розгледів тіло жінки. Вона пливла на невеличкій глибині долілиць. «Слава Богу», — подумав Тісу. Осклянілі очі потопельників тривалий час не йшли з пам’яті, як і їхні посинілі губи та вираз незмірного подиву, навіки застиглий на жовтому, наче віск, обличчі. «Жінка недовго пробула у воді, — подумав Тісту. — Тіло не встигло розбухнути».

Утоплениця мала химерно-спокійний, упокорений вигляд, її довге світле волосся гойдалося туди-сюди, наче водорості. Тісту зачудовано задивився на колихання русявих пасом, і його й без того повільні думки стали ще повільнішими. Спина жінки була граціозно вигнута, руки та ноги занурювались униз, створюючи враження, що утоплениця тримається ними за річкове дно. «Іще одне самогубство», — подумав човняр.

Спершись колінами в поперечину, Тісту простяг руку й міцно вхопився всією долонею за сіру сукню жінки. Навіть попри те, що вона була просякнута водою та слизька, він відчув на дотик високу якість тканини. Човняр потягнув утопленицю на себе. Баржа небезпечно хитнулась, але Тісту проробляв цю процедуру величезну кількість разів і прекрасно знав центр ваги свого суденця. Глибоко вдихнувши, він підтягнув тіло ближче та вхопився іншою рукою за комір сукні. «Один, два, три — оп!» — вигукнув він — і утоплениця плюхнулася на дно баржі, наче спіймана рибина.