— Перед сутінками. Ще було видно.
Збита з пантелику, Леоні забрала пальці. Засувка негайно зачинилась.
Дівчина відвернулась і пішла, загортаючись у плащ від нічної прохолоди. Їй подумалося, що, вочевидь, поки хлопчик пішки повертався до Кустосси з Домен де ля Кад, кюре Желіс виїхав, бо більше не міг зволікати. Може, він мав іще якусь невідкладну справу?
Відчуваючи збентеженість і поспішаючи якомога швидше повернутись додому після невдалої подорожі, Леоні видобула з кишені олівець і папір та написала кюре, що неабияк жалкує, що вони розминулися. Засунувши записку у вузеньку поштову скриньку на стіні священицького будинку, вона поквапилась до того місця, де на неї чекав Паскаль.
Дорогою назад він гнав коней іще швидше, проте кожна хвилина здавалась Леоні цілою вічністю, і вона аж скрикнула від радощів, коли, нарешті, забачила вогні Домен де ля Кад. На під’їзній алеї, слизькій від ожеледиці, Паскаль стишив хід, і Леоні закортіло зістрибнути й кинутись уперед.
Коли ж вони, нарешті, зупинились, Леоні вистрибнула з екіпажа й побігла сходами, гнана якимось невимовним страхом, що за час її відсутності тут могло трапитися будь-що. Відчинивши поштовхом двері, вона влетіла в помешкання.
Назустріч їй кинувся Луї-Анатоль.
— Він уже тут! — вигукнув малий.
Кров захолола в жилах Леоні.
Двері з грюкотом зачинились за нею.
РОЗДІЛ 93
— Здрастуйте, мадемуазель, — долинуло з темряви.
Спочатку Леоні здалося, що вона недобре почула.
Гість вийшов із мороку, щоб привітати її.