— Я забарився з поверненням.

Вона кинулася вперед, простягаючи руки.

— Мосьє Беяр! — скрикнула Леоні. — Я така рада, що ви приїхали, така рада!

Старий глянув на Луї-Анатоля, котрий нетерпляче пританцьовував біля нього.

— Цей парубок постарався, щоб мені не було нудно, — сказав він. — Луї-Анатоль розважав мене грою на фортепіано.

Не чекаючи подальших заохочень, малий побіг по червоно-чорних кахлях до інстумента, швидко вмостився на стілець і почав грати.

— Ось послухайте, тітонько Леоні, — гукнув він.;— Я знайшов оце в стільці для фортепіано. І сам вивчив.

Зазвучала простенька настирлива мелодія в тональності А мінор, ритмічна, жвава та приємна на слух. Луї-Анатоль щосили старався й розчепірював свої маленькі пальчики, щоб утримати акорди. Нарешті, музика не лишень уявлювана, а й чутна. Яку грав і грав прекрасно, син Анатоля.

Гробниця, 1891 рік.

У Леоні на очах з’явилися сльози. Вона відчула, як Одрік Беяр узяв її за руку; його шкіра на дотик була такою сухою! Вони стояли й слухали, поки не завмер останній акорд. Луї-Анатоль поклав руки на коліна, глибоко зітхнув, наче вслухаючись, як стихає відлуння звуків, а потім обернувся й подивився на Леоні та Беяра з гордістю на обличчі.

— Ось так, — мовив він. — Я вправлявся спеціально для вас, тітонько Леоні.

— Ви маєте неабиякий талант, сеньйоре, — сказав, аплодуючи мосьє Беяр.

Луї-Анатоль радісно засіяв.

— Якщо я не стану військовим, коли виросту, то подамся до Америки й буду там відомим піаністом.

— І перше, і друге — шляхетні заняття, — розсміявся старий. Однак посмішка швидко зійшла з його обличчя. — Проте зараз, мій талановитий юний друже, ми маємо обговорити деякі справи з твоєю тітонькою. Ти нам дозволиш?

— Але ж я…

— Це не надовго, любий, — твердо сказала Леоні. — Коли ми закінчимо, то обов’язково тебе покличемо.

Луї-Анатоль зітхнув, потім знизав плечима, усміхнувся й побіг на кухню, гукаючи Маріету.

Щойно малий зник, мосьє Беяр і Леоні швидко пішли до вітальні. Відповідаючи на точні й уважні запитання старого, Леоні розповіла йому про все, що трапилося відтоді, як він поїхав з Рен-ле-Бена, про всі трагічні, ірреальні та загадкові події, а згодом висловила побоювання, що Віктор Констант повернувся.