Настрій у містечку ставав дедалі недоброзичливішим, чимраз агресивнішим. Домен став об’єктом проявів дрібного вандалізму.

Якось, повертаючись із прогулянки в лісі, Леоні помітила гурт слуг, котрі зібралися коло входу у флігель.

Стривожившись, Леоні пришвидшила ходу.

— Що сталося? — спитала вона.

Паскаль перелякано озирнувся на неї й затулив своєю кремезною постаттю вхід до флігеля, щоб вона не могла побачити, що там таке.

Леоні прискіпливо глянула на нього, а потім — на садівника та його сина Еміля. Зробивши крок уперед, вона настійливо повторила:

— Що трапилося, Паскалю?

— Благаю вас, мадамо, це не для ваших очей.

Леоні насторожилась.

— Облиш, — невимушено мовила вона. — Я вже не дитина. Гадаю, те, що ти там ховаєш, не таке вже й страшне.

Однак Паскаль не ворухнувся. Розриваючись між роздратуванням через його надмірну турботу й цікавістю, Леоні підняла руку в елегантній рукавичці й торкнулася ліктя Паскаля.

— Будь ласка, відійди.

Усі мовчки дивились на Паскаля. Той трохи постояв, а потім поволі, неохоче відійшов, даючи Леоні змогу побачити те, що він так ревно від неї ховав.

До дверей флігеля величезним цвяхом було прибито обідрану тушку кролика. Біля грубого дерев’яного хреста, вимазаного кров’ю, несамовито гули мухи, а під ним був напис чорною смолою: «ТИ ЩЕ ПОПЛАТИШСЯ ЗА СВІЙ ГРІХ».

Рука Леоні мимоволі злетіла до рота — жахливий сморід і жорстокість картини, що відкрилася її очам, викликав у неї нудоту. Проте вона опанувала себе.

— Потурбуйся, щоб оце прибрали, Паскалю, — наказала Леоні. — А вам я раджу віднині бути обережнішими, — обвела вона поглядом прислугу, в очах якої відбився її власний страх. — Усім вам.

Однак Леоні непохитно стояла на своєму. Вона твердо вирішила триматись у Домен до останнього й не збиралася залишати маєток принаймні до того, як повернеться мосьє Беяр. Він обіцяв приїхати до дня святого Мартіна. Леоні останнім часом дедалі частіше пересилала мосьє Беяру листи через його помешкання на Рю д’Ерміт, але звідки їй було знати, чи дійшов до нього хоча б один з них?

Ситуація погіршилася. Зникла ще одна дитина. Двадцять другого жовтня, на річницю таємного шлюбу Анатоля й Ізольди, з Пляс дю Перу викрали дочку правника, гарненьку дівчинку з білими стрічечками та рюшами на спідничці. Обуренню місцевих мешканців не було меж.

Леоні не пощастило. Того дня, коли знайшли розірване й понівечене тільце дівчинки, вона якраз була в Рен-ле-Бені. Трупик відшукали біля Крісла диявола, у горах неподалік Домен. Між закривавленими пальчиками дівчинки стирчала гілочка дикого ялівцю.