— Я писала вам про наші біди, справді писала, — сказала Леоні, не в змозі приховати докірливий тон свого голосу, — але як же я могла дізнатись, чи отримали ви хоч одного листа?

— Деякі отримав, а решта, боюся, десь загубилася, — серйозно мовив старий. — Про трагічну загибель мадам Ізольди я дізнався лише сьогодні, коли повернувся. Ця звістка дуже мене засмутила.

Поглянувши на Беяра, Леоні помітила, який зморений і виснажений вигляд він мав.

— Смерть позбавила її страждань. Останнім часом їй було дуже зле, — тихо сказала вона. — Одначе де ж ви були так довго? — спитала Леоні, розпачливо сплеснувши в долоні. — Я так скучила за вашим товариством!

Мосьє Беяр склав руки, притиснувши один до одного кінчики своїх тонких довгих пальців, наче перед молитвою.

— Якби це не було вкрай важливою справою особисто для мене, — лагідно мовив він, — то я б ніколи вас не полишив. Проте я одержав звістку, що одна особа, на яку я чекав багато-багато років, нарешті повернулась. Але… — Він трохи помовчав, а потім сказав прості слова, за якими Леоні почула невимовний біль: — Але то була не вона.

Леоні на мить пригадала, що лише раз чула, як старий говорив про когось із таким болем і ніжністю в голосі. Однак тоді в неї склалося враження, що дівчина, про яку йшлося, уже давно померла.

— Я не впевнена, що добре розумію вас, мосьє Беяр, — обережно сказала вона.

— Та то я так, — тихо мовив він. І знову вираз його обличчя набув твердості й рішучості. — Якби я це знав, то ніколи б не поїхав з Рен-ле-Бена, — зітхнув старий. — Утім, я скористався своєю мандрівкою, щоб приготувати безпечне місце для вас та Луї-Анатоля.

Зелені очі Леоні широко розплющились від подиву.

— Таж я вперше подумала про це лише тиждень тому! — ошелешено вигукнула вона. — Навіть менше. А вас не було аж десять місяців. Звідки ви могли…

Беяр осміхнувся.

— Просто я давно передбачав, що, на жаль, через деякий час доведеться піти на такий крок.

— Але ж звідки…

Старий заспокійливо підняв руку.

— Ваші припущення є слушними, мадемуазель Леоні. Віктор Констант дійсно перебуває неподалік від Домен де ля Кад.

Леоні заклякла на місці.

— Якщо ви маєте такі докази, то мусите сповістити представників влади. Досі вони відмовлялися сприймати мої побоювання всерйоз.

— Я не маю доказів, лише тверде переконання. І я впевнений, що він прибув сюди не просто так. Ви мусите покинути маєток сьогодні вночі. Мій будинок готовий і чекає на вас. Я дам розпорядження Паскалю. — Беяр помовчав. — Він і Маріета — наскільки я знаю, його дружина — вони поїдуть з вами?

Леоні кивнула.