Здавалося, від вигляду палаючого навісу пристрасті селян розгорілися ще дужче. Почувся дзвенькіт скла, розбитого важким кованим чоботом. Велика скалка вп’ялась у товсті зимові штани чолов’яги, і той ударом ноги відкинув її геть. Затріщало скло в інших вікнах. Одна по одній вишукані кімнати ставали жертвою озвірілого натовпу, який почав тицяти смолоскипами в штори, підпалюючи їх.

Троє нападників підняли кам’яну урну й, використовуючи її як таран, почали гепати у двері. Друзки скла розлетілися на всі боки, метал погнувся, рама не витримала, і двері впали. Трійко селян кинули урну додолу, і натовп заповнив залу та бібліотеку. Ганчірками, просякнутими смолою та олією, напасники підпалили полиці з червоного дерева. Книги почали хутко займатись одна по одній, бо сухий папір та древні шкіряні палітурки спалахували, немов сірники. Вогонь, потріскуючи та шиплячи, застрибав з полиці на полицю.

Варвари позривали штори. Від високої температури одні вцілілі вікна потріскались, а решту доконали чоботи, черевики та ніжки стільців. З обличчями, перекошеними люттю й заздрістю, нападники перекинули стіл, за яким Леоні вперше прочитала книжку «Таро», й поламали складану драбину, приставлену до стіни. Язики полум’я почали лизати краї килимів, і їх швидко охопив вогонь. Почалася справжня пожежа.

Натовп увірвався до зали з чорно-червоними, схожими на шахівницю, кахлями. Повільно, викидаючи поперед себе ноги, позаду плівся Констант.

Унизу, біля парадних сходів, нападники наштовхнулись на опір захисників будинку.

Слуги значно поступалися числом, однак билися хоробро. Вони теж потерпали від чуток і наклепів, тому захищали не лише репутацію Домен де ля Кад, а й свою честь.

Молодий лакей завдав сильного скісного удару одному з напасників, і той, заюшений кров’ю, позадкував.

Вони знали один одного. Разом виросли, доводились один одному родичами, проте билися як запеклі вороги. Еміля збив з ніг ударом кованого чобота старший чоловік, котрий колись носив його на плечах до школи.

Гармидер посилився.

Садівники та грабарі, озброєні мисливськими рушницями, вистрілили в натовп, поранивши одного вандала в руку, а другого — в ногу. З ран бризнула кров, нападники інстинктивно повиставляли вперед руки, наче ними можна було захиститися від куль. Проте завдяки величезній кількісній перевазі опір захисників невдовзі було зламано. Першим упав старий садівник, і його руки й ноги затріщали під важкими чоботями знавіснілих селюків. Еміль протримався трохи довше, поки двоє не вхопили його за руки, а третій почав гатити кулаком в обличчя доти, доки парубок не знепритомнів. То були чоловіки, з чиїми синами колись грався малий Еміль. Потім вони вхопили його й перекинули через перила. Хлопець наче на якусь мить зависнув у повітрі, а потім упав додолу сторч головою. І так і лишився лежати на підлозі з неприродно розкинутими руками й ногами. З його рота цівкою витікала кров, а розплющені мертві очі вже нічого не бачили.