— Як візник… — процідила.

— Певно, у кожного слов’янина буває стан, коли хочеться вижлуктити півсклянки просто так…

Швайковський глипнув на нього розуміюче:

— Залити душевний вогонь чи скруху?

— Яка скруха?.. — похитав головою Олекса. — Коли поруч друг і кохана жінка!

— Щось стривожило тебе! — не запитав, а ствердив Жора.

— Ні, — збрехав Яковлєв якомога щиріше, — все гаразд, і давайте вип’ємо ще.

— Оце мова справжнього чоловіка, — задоволено примружився Швайковський, і Яковлєв випив, дивлячись Лялі просто у вирласті циганські очі, й наче побачив своє відображення в них: воно то гасло, то спалахувало.

“Як усе моє життя”, — вирішив раптом і пошукав очима столик, за яким сиділи Наталя зі своїм полковником, та не знайшов. Зробилося сумно, а Ляля, вихиливши півкелиха мадери, поплескала його по щоці. Вона обіцяла йому весь сьогоднішній вечір і навіть ніч, розкішну ніч у широкому ліжку, проте це чомусь уже не порадувало Олексу, бо подумав; тільки вечір і ніч, а він, можливо, прогавив усе життя. Так, Наталя подарувала б йому щастя на все життя, не вимагаючи за це нічого.

Ревнощі знову обпекли Яковлєву серце, та одразу втішив себе тим, що, напевно, Наталя вже встигла б набриднути йому, точно, набридла б через півроку чи рік і своїм коханням, і своєю вірністю — він знову б шукав забуття у Лялі чи якоїсь Людмили чи Зої. Що ж, жінки для того й створені, щоб міняти їх — хай живе чоловіча зрадливість!

Головне — гроші й слава, так, гроші на першому місці, бо гроші й приносять славу. Вони принесли славу Ротшильду та американцеві Моргану, зрештою, хто б знав Терещенка, якби не його мільйони, — одна справа, коли володієш цукроварнею, інша — коли їх у тебе сотня. Кажуть, що сам Распутін, перед яким запобігав увесь петербурзький світ, обіймався з паршивим євреєм Рубінштейном, бо той був банкіром і мільйонером.

Згадка про гроші розтопила кригу в Олексиній душі, й він, підморгнувши Швайковському, пішов до туалету.

— Як? — запитав, коли лишилися самі.

Жора, не кажучи ні слова, витягнув з внутрішньої кишені піджака пакет. Яковлєв заховав його, з відразою відчувши, як пакет випнув йому борт піджака. Обсмикнув полу й поцікавився:

— Переглядав? Цікаве?

Жора виставив великий палець, поворушив над ним пучками другої руки.

— На великий з присипкою, — пояснив. — Копії наказів по військовому округу. Є зовсім секретні.

— Чудово. — Яковлєв дістав конверт, подав Жорі. — Тут гроші Сергієві Павловичу. І лист. Треба збільшити потік інформації, в цьому зацікавлені за кордоном.

Швайковський помацав конверт.

— А мені? — запитав жалібно.