Ні, вже не поцокає, згорів шановний Богдан Юліанович, а шкода. Розумний був мужик, знав, чого варта інформація Єдиневського, і не скупився. Учора завітала до Яковлєва на роботу якась незнайома жінка, Олекса гадав — з якогось провінційного цукрового заводу, а вона назвала пароль від Богдана Юліановича й повідомила: по-перше, Павловський смертельно хворий, по-друге, депеушники встановили за його будинком нагляд. Тепер контакти тільки з нею, а звуть її Варвара Володимирівна Виноградова, і явка переноситься з Голосієва на вулицю Львівську, сорок два, квартира дванадцята.

Звістка про те, що чекісти вийшли на Павловського, стривожила Яковлєва: він двічі був у Богдана Юліановича, і його могли там помітити. Проте Варвара Володимирівна заспокоїла: інші київські конспіративні квартири чисті, а це свідчить про те, що Павловський потрапив до поля зору ДПУ випадково, можливо, хтось упізнав його й доніс чекістам. Принаймні зараз підстав для хвилювань нема — навпаки, треба посилити роботу з молоддю, прилучити до Центру дії студенство й почати створення військових загонів. Бо не за горами той час, коли Совдепія захитається, і їхній святий обов’язок — спочатку підштовхнути її в тартарари, а потім не прогавити момент і перебрати в більшовиків владу.

“О-о, влада, — подумав Яковлєв, — який солодкий смак вона має! І як з малої, посередньої людини за один день робить визначну, мудру й навіть геніальну! Цікаво, що навіть люди, які точно знають істинну вартість такого вознесення, згодом і самі починають вірити у ту примарну геніальність. Не кажучи вже про саму вознесену особу… Чуючи щоденні панегірики, вона швидко, навіть дуже швидко вже відчуває свою вагу й неповторність, переконана, що без неї неможливий прогрес і навіть саме існування суспільства, прихильно приймає все нові й нові лестощі й дифірамби, ордени й чини. Що ж, — подумав також, — і я б не відмовився від орденів та чинів, і подбаю, аби дочекатися їх”.

Яковлєв зиркнув на годинник і занетерпеливився: Ляля через десять хвилин чекатиме біля театру на Фундуклеївській. Щоправда, навряд чи буде точною, але він ніколи не запізнюється і пишається цим. Недарма ж кажуть: точність — це ввічливість королів. Ну, королем йому, певно, ніколи не стати, але ж ніхто не знає, на яку височінь піднесе його житейська хвиля.

Від Пирогівської до театру якраз десять хвилин, і Олекса не запізнився. Ляля затрималася лише хвилин на п’ять — вислизнула із службового ходу, і Яковлєв розцвів од задоволення: висока, трохи схожа на циганку, очі, як зірки, золоті висюльки у вухах і яскраво підмальовані чуттєві губи. Точена шия, високі, але не дуже повні груди, стрункі довгі ніжки в чорних лакованих черевичках — і де тільки Ляля бере гроші на все це?