Солодкі Василеві мрії про одруження перервала поява Швайковського. Жора не озираючись попрямував до воріт, і Мальцев не без злостивості подумав, що на місці Швайковського він би поводився обережніше: контра погана, суне, як справжній трудящий з чистою совістю, аніскілечки не соромлячись. Однак, вирішив, колись він зможе висловити цьому пронозі у вічі все, що думає про нього…

Швайковський повернув на Бібіковський бульвар, спустився по ньому й попрямував Великою Васильківською. Ішов швидко, Мальцев поспішав за ним, тримаючись попід будинками, аби в разі чого повернутися до вітрини чи заховатися в підворітні. Біля костьолу, коли Мальцев устиг уже впріти від швидкої ходи, Швайковський звернув на Кузнечну.

“Куди, — подумав Мальцев, — куди пхаєшся, свиня?” Адже за Кузнечною напівзруйноване трамвайне депо, за ним — Байкове кладовище, а що робити цьому контрикові на кладовищі?

І все ж Швайковський попрямував угору до кладовища. За залізничним мостом притишив ходу — Мальцев заховався за рогом і, виявилось, дуже вчасно, бо Швайковський огледівся, постояв біля тіток, що продавали квіти, але нічого не купив і почав повільно підніматися до головного входу на кладовище.

Василь прилаштувався до натовпу, що йшов за катафалком. Труну везли повільно, і Мальцев подумки сердито підганяв візника. Побачивши, що Швайковський звернув з центральної алеї, Мальцев, ховаючись за пам’ятниками й деревами, пішов за ним. Нарешті помітив: Швайковський зупинився перед білим мармуровим склепом. Василь заховався за могилою, присів, визираючи з-за кущів. Швайковський злодійкувато огледівся, витягнув щось з внутрішньої кишені піджака й нахилився до решітки склепу. Він затримався всього кілька секунд, знову роззирнувся й попрямував назад до центральної алеї.

У Мальцева не було часу на роздуми. Що вчинити? Податися за Швайковським? Але ж той напевно піде до своєї репертуарної колегії й сидітиме там до обіду. Може, варто обшукати склеп, адже Швайковський точно заховав щось у ньому — Мальцев міг дати голову на відсіч, що назад до кишені Швайковський нічого не поклав.

Певно, треба обдивитися склеп, вирішив, а цей Швайковський нікуди не дінеться.

Вирізьблені золотом літери на білому мармурі сповіщали: “Генерал-майор Горлов Боніфацій Ігоревич”, далі йшли дати народження й смерті, ще якийсь текст, що прославляв генералову мужність і відданість, та Мальцев читати не став. Слава богу, померла контра, дожив би — поставили б до стінки золотопогонника клятого, он який пам’ятник йому споруджено, і з того світу плює на трудовий народ, сам під відшліфованим мармуром лежить, вгорі ще янгол приліплений, а пролетаріат в сирих підвалах тулиться.