На самому початку цієї оповіді я згадував, що зло не залишається невідомщеним, хто б його не творив, одна людина чи цілий народ. Так воно і сталося згодом. Теночтітлан був зруйнований через страшні жертвопринесення своїм богам. Огидний звичай приносити людей у жертву породив ненависть між племенами. Зовсім недавно ацтеки везли полонених з усіх підкорених міст, щоб покласти їх на вівтарі Теночтітлана, убити задля слави своїх богів, а трупи віддати на розтерзання фанатикам — людоїдам. Тепер усі ці звірства пригадалися. Тепер, коли могутність владики міст послабшала, діти тих, кого він приносив у жертву, кинулися на нього, щоб стерти Теночтітлан з лиця землі і кинути його дітей на свої вівтарі.

У травні, попри всі зусилля і чудеса хоробрості, останні наші союзники були розгромлені або зрадили, і облога міста почалася.

Вона почалася одночасно з суші і з озера, бо невичерпний у своїй винахідливості Кортес ухитрився побудувати в Тласкалі тринадцять бойових бригантин[85]. Їх доставили по частинах за двадцять ліг[86] через гори, зібрали в його таборі і спустили на воду по каналу, виритому протягом двох місяців десятками тисяч індіанців. Під час транспортування бригантини охороняла ціла армія з двадцяти тисяч тласкаланців. Якби мені дали свободу дій, я б напав на них у гірських ущелинах. Такої ж думки дотримувався й Куаутемок, проте в нашому розпорядженні було тоді мало військ — значну частину своїх сил ми були змушені кинути проти міста Чалько, жителі якого ганебно зрадили нас, хоча й належали до близького ацтекам племені. Попри все це, я хотів кинути проти тласкаланців двадцять тисяч моїх горян-отомі. На військовій нараді розгорілися запеклі суперечки, але врешті-решт більшість висловилася проти, побоюючись зав’язати бій з іспанцями або їхніми союзниками на такій великій відстані від міста. Так була упущена сприятлива можливість, і це стало однією з багатьох причин падіння Теночтітлана, бо згодом бригантини зіграли фатальну роль: з їх допомогою іспанці позбавили нас підвезення продовольства, яке доставлялося озером на човнах. На жаль, навіть найхоробріші люди відступають перед голодом! Воістину, голод — велика сила!

Отже, ацтеки залишилися наодинці зі своїми ворогами, і битва почалася. Передовсім іспанці зруйнували акведук, по якому в місто йшла вода з джерел того самого імператорського парку в Чапультепеку, куди мене привели, коли я вперше потрапив у Теночтітлан. Відтоді і до кінця облоги нам довелося вдовольнятися солонуватою брудною водою з озера і виритих поспішно колодязів, її можна було пити, лише заздалегідь перекип’ятивши, щоб позбутися солі, проте вона залишалася нездоровою, огидною на смак і викликала болісні розлади і лихоманку.