Навіть СД притихла в ці дні — цілий тиждень не було облав. Шрагіна влаштовував цей несподіваний перепочинок. У грудні група вже діяла. Зіна і Сергій Димко викрали на біржі і знищили майже чотири тисячі облікових карток. Під самий Новий рік Ковальов і підпільники, що працювали за п’ятдесят кілометрів од міста, підготували розрив ешелона, в якому вивозили людей до Німеччини, — майже триста чоловік урятувалося. З табору військовополонених не без участі Дем’янова втекла група офіцерів і солдатів; їм підпільники допомогли сховатися в місті, і вони поривалися вступити в боротьбу. Величко разом з підпільниками випускав листівки. Сам Шрагін активно провадив розвідку.

Але становище групи лишалося дуже тривожним. Пропажу облікових карток на біржі виявили скоріше, ніж припускали підпільники. Управа наказала директорові біржі замінити весь штат, а список звільнених працівників передати в поліцію. Зіна опинилася без роботи і, крім того, під підозрінням, яке могло поширитись і на Сергія. На залізниці арештували хлопця, що брав участь в організації втечі невільників. Випадково його взяли чи ні, невідомо, однак Ковальову треба було звідти йти… Будівельно-ремонтну контору, де працював Дем’янов, найближчим часом мали передати в інженерно-саперні війська. Дем’янову дожидати цього не слід… І остання новина — раптово закрили театр, трупу розпустили, і Єгор Назаров знову без роботи…

Але найважче становище у Григоренка. Після походу до партизанів він знову не мав ні роботи, ні житла. Та головне — у хлопця подалися нерви. Першими це зрозуміли його товариші: вони допомагали йому ховатись, а він з ними лаявся, докоряв за егоїзм, вважав, що його всі ображають. А сам тим часом став справжнім утриманцем і для свого влаштування нічогісінько не робив.

Шрагін про стан зв’язкового узнав дещо пізніше — з ним Григоренко поводився як і раніше, накази його виконував і під час кожної зустрічі докладно розказував, яких він заходів вживає, щоб стати на роботу і знайти житло.

Якось надвечір Шрагін за розкладом зустрівся з ним біля вокзалу, і вони потрапили в зону облави. Становище було, звичайно, небезпечне, але далеко не безвихідне. Виручили чудові документи Шрагіна.

Уже давно минула небезпека, а Григоренко все ще тремтів.

— Слухайте, не можна ж вдаватися в такий переполох, — з прикрістю сказав йому Шрагін. І у відповідь почув:

— Добре вам…

— Так, мені дуже добре, — ніби погодився Шрагін і в цю хвилину вирішив, що ця людина більше не повинна виконувати обов’язки зв’язкового. Коли Шрагін сказав йому про це, Григоренко не образився, не здивувався, навіть нічого не спитав.