— Оці два, — Хауссер поставив помітки проти прізвищ Тимощука й Климовича.

— Добре, я їх випущу, — погодився Герц.

— Просто випустити не можна, — сказав Хауссер. — У такому випадку вони викличуть до себе підозру, що зрадили своїх товаришів.

— Так, пан радник має рацію, — підтримав Хауссера оберштурмбаннфюрер. — Очевидно, доведеться організувати втечу.

— Втеча повинна бути справжньою.

— Що ви маєте на увазі?

— Щоб не могло виникнути думки, ніби втечу було організовано.

— Пане Хауссер, — поблажливо вигукнув Герц, — все буде зроблено як слід. Конвоїр стрілятиме.

— І не влучить на відстані трьох метрів? — глузливо запитав Хауссер. — Ніхто не повірить. Всі здогадаються, що втеча була підстроєна.

— Що ж ви пропонуєте? — з відтінком нетерпіння її роздратованості запитав Грефрат. — Ми можемо застосувати будь-який спосіб.

— Треба дати їм зброю.

— Як? Тим, хто буде тікати? — здивувався Герц.

— Це єдиний варіант, який можна прийняти.

Начальник гестапо зрозумів, чого вимагає Пуголовок, і обурився до того, що забув про субординацію.

— Ганс, ти чуєш? Він хоче, щоб вони вбили конвоїра! Це… це вже занадто.

Грефрат не відповів, сидів, кусаючи губи.

— Я відмовляюсь розуміти, що діється! — драматично замахав руками Герц. — Дозволити негідникам убити німця?.. На чиїй совісті це буде?

— Раджу подумати… — уїдливо сказав Хауссер. — Не я ж винен, що ви не порадились зі мною раніше, ніж починати арешти. Нехай кожен відповідає за свою дурість.

— Ганс, я не можу вчинити такої підлості.

— Та-ак! — промовив оберштурмбаннфюрер, підводячись. — Поспішні, необдумані рішення рідко виявляються кращими з усіх можливих… І ось наслідок. — Він пройшовся по кабінету, глянув на Хауссера. — Пане раднику, я вважаю, що у вас сьогодні теж був важкий день, адже ви особисто знали покійного?