Тарасові нічого було боятися «реквізиції», він шкодував тільки, що не роздобув тоді на залізниці пістолета. Прогавив… «Підшкірний» пістолет йому не завадив би. Він готувався до походу, приховав у своїй постелі декілька сухарів, шматочок сала, порожню консервну банку. Гранату-лимонку тримав завжди в кишені. Треба було тікати з цього бандерівського кубла, й чим швидше, тим краще.

Уже ввечері, коли Тарас стояв з іншими вояками біля дверей клуні, з’явився ройовий Топірець з автоматом на плечі і, байдуже оглянувши шеренгових, що з’юрмилися, наказав Кореню й Карасю йти за ним.

Пішли до лісу. Топірець ішов попереду, не оглядаючись, нічого не пояснюючи. Трималися дороги, й тому Тарас зробив висновок, що Топірець веде їх кудись далеко. Все це було неприємно, викликало тривогу, але хлопця заспокоювала присутність Кореня. Коли б Топірець вів його самого, тоді інша справа… На цей раз йому, мабуть, ніщо не загрожує.

Тарас мав підстави побоюватися Топірця більше від усіх інших у сотні. Це був трохи дивний, мовчазний хлопець років дев’ятнадцяти, широкогрудий, міцно збудований, з копицею русявого волосся на голові і відкритим, чистим обличчям. Тарасові здавалося, що Топірець, як кажуть, «собі на думці» і через те не кидає зайвого слова, завжди відмовчується. І все ж йому подобався цей хлопець із спокійно-уважними, розумними очима; декілька разів Тарас намагався викликати Топірця на розмову, але безуспішно, ройовий кидав неспішно: «так» або «ні», а то й зовсім не відповідав, незадоволено відводячи очі вбік.

Цікавість до ройового посилилася після того, як Тарас одного разу побачив, що той на березі річки в кущах читав якусь книжку. Власне, це була не книжка, а пачка аркушів, вирваних із книжки. Тарас непомітно підійшов ззаду й устиг схопити очима один рядок: «Аксінья глянула через тин», і те, що було надруковано в самому низу сторінки дрібним шрифтом — «Тихий Дон. Шолохов».

Топірець, почувши кроки за спиною, здригнувся, вмить згорнув сторінки трубочкою, але не злякався, а тільки незадоволено оглянувся й запитав: «Чого тобі?» — «Дай почитати!..» Топірець уважно, неприязно глянув в очі Тарасові й сказав: «Марш звідси!» Потім поклав листки до кишені й пішов геть.

Отже, ройовий крадькома читав «Тихий Дон»… Це відкриття надзвичайно зацікавило Тараса. Очевидно, в Топірця була вся книжка, але книжку носити з собою небезпечно, і він виривав з неї сторінки. Їх можна було ховати в кишеню, за пазуху…

Але незабаром Тарас довідався, що старший брат ройового Топірця якийсь великий начальник серед оунівців, мало не друг самого Бандери, й вирішив, що заводити близьке знайомство з ним не варто — від таких людей треба триматися подалі.