— Нас зв’язували стосунки, які можна назвати приятельськими.

— Жахлива смерть! — Грефрат похитав головою. — На мене теж тяжко вплинула ця звістка. Але що вдієш. Дякую, пане раднику. Ми ще зустрінемось з вами, обговоримо деякі питання. Я маю намір пробути тут два-три дні.

Він подав Хауссеру руку.

— Мені здається, ми не про все домовились, — сказав радник. — Я люблю ясність.

— Ви маєте на увазі втечу? — неуважно запитав Грефрат. — Не турбуйтеся, штурмбаннфюрер зробить усе точно так, як ви запропонували. Їм дадуть пістолет, проінструктують. — І додав з посмішкою — Ну, а якщо конвоїр не буде вбитий, а, припустімо, тільки поранений, то ви, сподіваюсь, не будете в претензії до штурмбанфюрера?

Ображений Герц схилив голову й не промовив жодного слова, поки Хауссер не вийшов з кабінету.

Оберштурмбаннфюрер Грефрат не обманув Хауосера. Втеча була організована по-справжньому, хоча відбулася не зовсім так, як передбачалось.

Вранці Хауссера повідомили, що втекти пощастило тільки одному Тимощуку. Климович був убитий наповал конвоїром. Поранений конвоїр помер раніше, ніж його довезли до госпіталю. Це повідомлення задовольнило Хауссера. Він був згідний з Грефратом — усього передбачити неможливо, завжди можуть виникнути ускладнення…

Цього ж ранку Оксана вручила раднику конверт з шифровкою. Експерт у східних питаннях замкнувся у своїй кімнаті і через три години вручив Оксані той самий конверт з відповіддю. Його шифровка була ще коротшою від тієї, яку він одержав.

22. В ЗАСАДІ

22. В ЗАСАДІ

Справи у Тараса були погані — він втратив покровителя. Сподіватися, що сотенний дасть йому якийсь документ і відпустить, як обіцяв, по-доброму, вже не можна було. Богдан зник, і можна було тільки здогадуватися про його долю.

На хутір прибуло начальство — курінний, якийсь схожий на іграшкового офіцерика надрайонний, чоловік сім пихатих, вгодованих вояк з автоматами й уже знайомий Тарасові референт пропаганди Могила, який виглядав пригнічено, немов побитий пес.

У штабній хаті безперервно тривали наради, допити. Першим викликали Сидоренка. «Військовий спец» пробув у штабній хаті годин зо дві, потім його вивели під вартою, посадили у льох під замок. Перед обідом сотню вишикували й наказали всім здати зброю й набої. Замість бойових гвинтівок вояки одержали учбові, дерев’яні, а кому їх не вистачило, той повинен був зробити сам. Гвинтівки видавалися тільки тим, хто призначався їм варту.

Про заняття ніхто й не згадував, але було наказано, щоб кожний привів себе до порядку й виглядав, як личить воякові УПА. Хоча всі заворушилися й кожний заходився щось зашивати, латати, чистити, а до тих, хто мав який-небудь перукарський досвід і інструменти, стояли черги, в сотні панував настрій розгубленості і пригнічення. Вояки раз у раз збивалися в купки і боязко перешіптувались. Хтось пустив чутку, що будуть відбирати трофеї, здобуті при нападі на ешелон. Це було ударом для Кореня, який відразу ж заховав одержаного замість шкіряної куртки мундира й ходив похнюпившись.