І от одне з всюдисущих протиріч: вони квапилися за змінами, а разом з тим ними безроздільно володіла інерція колишнього способу життя. Поводження, вподобання, звички, традиції, взагалі, сприйняття дійсності у них не змінювалося, що позначалося на їхніх вчинках. Отримавши після багаторічної праці без відпочинку законну місячну відпустку, вони вирішили поїхати на нещодавно придбаній «Волзі» по Північному Кавказу, щоб побачити й пофотографувати рідкісні в туристичному значенні місця. Вирушили не самі — з ними поїхали Махрик і Тамара Нохчієви, подружжя колег. Вони теж прагли подивитися на батьківщину Махрикових предків. Якщо сказати щиро, то саме Махрик і спровокував їх здійснити той маршрут.

Отож за Шатоєм їх зупинили. Розпитавши, хто вони й куди їдуть, працівник патрульної служби привітно сказав:

— Ця ділянка дороги тимчасово закрита — ремонт. Якщо бажаєте, я провезу вас об’їзною дорогою. Це хоч і недалеко, але ви самі блукатимете. А ми однаково їдемо перевіряти пости в тому напрямку.

Ігор Свиридович не може собі простити, що погодився покинути людну дорогу й податися чорт знає за ким підозрілими обхідцями. Так, він не сам це вирішив! Так, всі його супутники погодилися не повертатися назад, а подорожувати далі до наміченого об’єкту! І все-таки він себе корив за те, що не вчув небезпеки. Хоч і розуміє тепер, що ні втекти, ні якось по-іншому уникнути пастки, в яку вони потрапили, все рівно не вдалося б.

Звичайно, не проїхали вони й кілометра, як їх зупинили люди зі зброєю в руках і повели в якийсь нашвидкуруч споруджений під найближчою гіркою сарай, де кинули на голу землю. Харцизники навіть не ховали свої обличчя під масками — у цьому не було потреби, бо через їхні зарослі волоссям обличчя вони всі здавалися однаковими, як китайці. Затримані нічого не розуміли, адже це сталося тоді, коли ще ніхто не чув про заручників, викупи, рабство й таке інше, — вони стали першими жертвами отриманої свободи. Найпершими тією свободою скористалися ті, хто знав, для чого руйнував країну й устояне в ній життя народу, — цеховики, кожному з яких заманулося мати власну державу. Для цього вони оточили себе власним військом — бандитами. Але грошей багато не буває. Видно, й тут награбованого при соціалізмі не вистачало для розкішного життя. А перевірений метод набування капіталу на Кавказі відомий ще за царських часів — розбій, викрадення людей під викуп.

— Оце тобі й дружба народів! Ех, погано ми вчили в школі історію, — сказав, пам’ятається, Ігор Свиридович, коли до нього дійшло, у що вони вляпалися.