— Так, ви і раніше про це розповідали…

— Значить, вона жива? Ну, говоріть?

— Цього я ще точно вам сказати не можу, — відповів Валенс. — У мене до вас прохання: запросіть сюди Полоза і Крайнєва.

Нічого не розуміючи, Марина вибігла з кабінету і за мить повернулася. Крайнєв і Полоз ішли за нею.

— Що за така екстрена нарада? — загудів Михайло Полоз. — Мені саме на аеродром треба.

— Слухаємо вас, Адаме Олександровичу, — похмуро сказав Крайнєв, якого цей виклик теж відірвав від роботи.

— Є у мене для вас, товариші, тривожна новина, — сказав Валенс, — новина не військова, але для всього нашого колективу дуже важлива. Прочитайте оцю київську газету. Я хочу почути вашу думку.

Він поклав газету на стіл. Усі схилилися над фото. Полоз глянув і тихо застогнав. До краю стриманий, він не дозволив якось вирватися своїм почуттям. У його серці панувала буйна радість.

«Віра жива! Віра жива! Віра жива!» в цю мить кричало все його єство. Він навіть не міг зрозуміти, чого тривожиться Валенс. Потім до його свідомості стало доходити, в якій ситуації опинилася Соколова, і радість потьмарилася. Ні на одну мить не міг повірити Полоз, що його дружина зрадила; для нього це було так само безглуздо, як думка про перемогу німців.

— Це провокація, — різко сказав Крайнєв, дочитавши все до кінця. — Що це писала не Соколова, я можу поручитися. Я добре знаю, як вона пише, це не її слова.

— Але підписати могла вона, — заперечив Валенс.

— Ви що, вірите в зраду? — спалахнув Полоз.

— Я тільки хочу знати правду, — повільно відповів директор.

— Значить, ви припускаєте можливість зради? — здивовано запитала Марина, для якої така думка була просто дикою.

— Я хочу знати правду, — повторив Валенс.

— Це, напевне, провокація, — сказав Крайнєв. — Я думаю, нам не слід хвилюватися і витрачати нерви з цього приводу. Марина бачила Соколову мертвою…

— А коли вона була тільки важко поранена? — заперечив Валенс. — А потім взяли її в полон, тоді якось…

— Замовкніть! — крикнув Полоз. — Чому ви намагаєтесь думати про людину якнайгірше?

— Ні, так я не думаю. Я тільки хочу знати правду, — повторив уже втретє Валенс.

— Зараз ви її не взнаєте, Адаме Олександровичу. Більше, ніж надруковано в цій газеті, не знає ніхто… Якщо у вас є якісь можливості, то попросіть наших розвідників чи партизанів узнати все, що діється у нашому інституті. А до того часу, я гадаю, всякі рішення будуть передчасними і напевне неправильними.