— Про які креслення ви говорите? — крикнула, вже не в силі стримуватися, Соколова.

— От про ці, звичайно, — Дорн опустив руку кудись униз і витяг один аркуш.

Віра Михайлівна відразу ж пізнала його: так, саме це креслення залишалося там, у Спасівці. В цю мить вона величезним зусиллям волі примусила себе заспокоїтися.

— Дозвольте подивитися? — попросила вона.

— Прошу.

Чимало, видно, довелося помандрувати цьому шматкові ватманського паперу. Мабуть, не просто взяли його німці в тій затишній хаті. Хтось складав його у багато разів, намагаючись краще заховати, куля пробила його у чотирьох місцях, ніби пропекла. В одному місці жовтуватий папір прикрасила чорнувато-червона пляма: хтось рятував ці креслення ціною крові.

Віра Михайлівна роздивлялася цей аркуш, ніби читала трагічну, але від того не менш героїчну історію.

— А що коли я зараз подеру його на дрібні шматочки? — знову загораючись люттю, запитала вона.

— Пізно, — спокійно відповів Дорн. — Усі креслення вже давно сфотографовані. Я не дав би його вам до рук, коли б цього не було зроблено.

Віра Михайлівна зрозуміла, що це чиста правда. Вона ще раз подивилася на креслення. На неї війнуло спогадами, давніми і милими. Як хороше було тоді працювати, творити, винаходити… А зараз? Що вона мусить зробити зараз?

— Дозвольте, — простяг руку Дорн.

Вона віддала папір, і саме в цю мить сліпуча іскра блиснула в кімнаті. Соколова здригнулася і озирнулась. У кутку стояв фотограф з апаратом.

— Ваш патріотичний вчинок не міг залишитися незафіксованим для майбутніх поколінь, — пояснив Дорн, — а тепер давайте поговоримо про справи. Я маю повноваження запропонувати вам обійняти посаду директора Київського інституту проблем стратосфери. Ми хочемо, щоб навколо вас об'єдналися всі вчені, які мають відношення до цього питання… Війна скоро закінчиться, і ви розумієте, наскільки важливо тут, на місці, мати вже готовий колектив, здатний розв'язувати досить складні завдання.

Віра Михайлівна зрозуміла все. З її допомогою фашисти хочуть зібрати вчених і, може, навіть розпочати роботу. Ну, на це вони можуть не сподіватися!

— Я попросив би вас, — так само люб'язно продовжував Дори, — ознайомитися з текстом цього звернення до всіх учених Радянського Союзу — тих, що ми вже звільнили, а також і тих, що ми незабаром звільнимо.

Віра Михайлівна взяла, прочитала підлу писанину і подерла папірця на дрібні шматочки.

— Оце такою буде моя відповідь, — стримуючи себе, щоб не кинутися на Дорна, сказала вона.

— І все-таки, я гадаю, ви зміните свою думку, — Дорн все ще залишався люб'язним. — Поміркуйте кілька днів. Сподіваюся, завтра ви будете більш прихильні до моїх міркувань.