Запитання було поставлено просто. Проте американець вирішив ухилитися від прямої відповіді.

— Може, він не вміє дивитися, ваш товариш Матяш?

— Цього я не думаю. Він просто пише, що нічого нового, чого б він не бачив у нас, на радянських заводах, там немає.

— А я не бачу тут нічого такого, чого б не бачив на наших заводах.

— З цього можна зробити висновок, що заводи принаймні рівні і Матяш і справді даром витрачає там золотий час.

Кервуд образився. Це вперше в його житті хтось дозволяв собі сумніватися, ніби Америка не є якоюсь Меккою для всіх інженерів, хтось насмілився взяти під сумнів першість Америки в технічних справах. І найбільше тут здавалося образливим те, що Крайнєв говорив, маючи всі підстави, спираючись на незаперечні дані. Сперечатися з ним було важко, а одними бездоказовими словами і зверхнім топом можна поставити себе у незручне становище.

І тому Кервуд вирішив іти зразу до мсти, не утруднюючи себе зайвими розмовами.

— Слухайте, Крайнєв, — сказав він, — невже ви і справді не розумієте всіх переваг, які дає Америка інженерові вашого масштабу?

— Одверто кажучи, не розумію, — усміхнувся Крайнє! вже добре знаючи, до чого йтиме розмова.

— Це дивно, — безапеляційно заявив Кервуд.

— В чому ж полягають ці переваги?

— По-перше, в справжній славі. Ніде в світі так не поважають інженерів, як в Америці.

— І, мабуть, саме тому позбавляють їх взагалі права на ім'я? Я дуже добре знаю, скажімо, трактор фордзон чи машину шевроле, але, мабуть, ніхто в світі не знає імен інженерів, які їх створили. Чи не цю славу ви хочете запропонувати мені?

— Ні, — відповів Кервуд, — така слава не для вас. Ви у нас могли б мати літаки і автомашини з реактивними двигунами, і всі вони іменувалися б вашим ім'ям…

— От це мене не дуже приваблює, — одверто розсміявся Крайнєв. — Колись у нас це було проблемою для товаришки Токової, але зараз, здається, і вона вже давно позбулася подібних думок.

— Товаришки Токової? — перепитав Кервуд.

— Так, це наш найкращий інженер і мій перший заступник.

— Так, я знаю її, вона мені носа від морозу відтирала, — засміявся Кервуд і торкнувся свого носа, з якого все ще облазила шкіра. — Але невже справді ви волієте одержувати тут свою зарплату і, власне кажучи, жити зовсім не так багато? В Америці ви мали б власні експериментальні лабораторії, власну віллу, забезпечене життя…

— А чого мені тут бракує? — одверто засміявся Крайнєв.

— Дуже багато чого. Скажімо, весь цей час я бачу вас в одному і тому ж костюмі.