Але плач не плач, сльозами не зарадиш. Треба якось зігрітися, бо так можна на смерть замерзнути. Соколова встала зі своєї обідраної тахти, пройшла навпомацки до кухні. Вікна були цілі. Значить, тут можна затопити і зігрітися. Але чим топити? Де взяти сірники? Всі ці звичайнісінькі в мирний час питання зараз стали мало не світовими проблемами.

Колись сірники завжди лежали у закутку за плитою. Марно й сподіватися, що вони могли зберегтися. Соколова навпомацки простягла задубілу руку і мало не скрикнула від несподіванки: коробочка сірників лежала на своєму старому місці.

Ця неждана удача зразу додала енергії вже зовсім знесиленій Вірі Михайлівні. Швидко, не вагаючись вона розламала залишки своєї тахти, розтрощила сухі дошки так, ніби вони були її найзапеклішими ворогами, і за кілька хвилин у плитці вже заграло полум'я. Соколова сіла біля вогню, відчула його ласкаве життєдайне тепло і заснула, сидячи біля плити.

Саме так трапилося, що дід Котик, виходячи вранці з двірницької великого будинку, яку він зайняв, тільки-но прийшли німці, побачив над сусіднім комином синюватий легенький димок.

Дід страшенно здивувався, але ще більше насторожився. Хто це міг з'явитися у покинутому селищі? Може, повернувся хтось із старих пожильців? Ні, таке припущення мало ймовірне, давно вже на Уралі будують літаки пожильці цього будинку. Але не взнати, хто це з'явився, дід Котик не мав права.

Обережно, ніби оглядаючи будинки, він підійшов до парадного, де містилася квартира Соколової, постояв, придивляючись, нічого підозрілого не помітив і пішов сходами нагору. В усьому під'їзді стояв неприємний дух пустки, і тільки з третього поверху тягнувся ледве помітний, тонкий живий струмінь — запах диму.

Маючи такого безпомилкового поводиря, дід Котик підійшов до квартири Соколової, постояв, прислухаючись і розмірковуючи, чи не приготувала йому якихось несподіванок ця могильна тиша, тоді обережно прочинив двері.

В кухні, притулившись спиною до теплої плити, сиділа на підлозі якась жінка у брудному ватнику. Голова її була напнута хусткою. Дід Котик відразу не розглядів її. Постояв, придивляючись. Щось знайоме видалося йому в цій безпорадно кинутій на підлогу постаті.

Так минуло кілька хвилин. Дід стояв нерухомо, розмірковуючи. Ця жінка, напевне, не могла бути ворогом, значить, нічого лихого не буде, коли її збудити.

Але будити Віру Михайлівну не довелося. Чи то почула вона дихання діда Котика, чи стурбував надто уважний погляд, раптом тривога огорнула її серце, і жінка схопилася, ніби смертельна небезпека нависла перед нею.