— От це правда, — зітхнув Крайнєв. — Німці тепер в моїх костюмах ходять. Залишився в Києві весь мій гардероб.

— Він був такий великий?

— В усякому разі, пристойний навіть для вас. А щодо лабораторій, то я їх тут маю, жити мені теж є де, а від того багатства щось мало я бачив радості по чужих краях.

— І все-таки в душі ви розумієте, що вам краще було б працювати в Америці.

— Це слід розуміти як пропозицію? — гостро запитав Крайнєв.

— Я не маю жодних повноважень, — зразу заховався Кервуд, — це може залежати тільки від вашого бажання.

Крайнєв кілька хвилин дивився на свого співбесідника, і в його думках з'являлася холодна усмішка Людвіга фон-Дорна. Де він зараз, цей Дори? Цікаво було б з ним зустрітися.

— Ви зараз працюєте над реактивними літаками? — несподівано змінюючи тему розмови, запитав Кервуд.

— Так, я зараз працюю над деякими проблемами, пов'язаними з реактивними літаками, — спокійно відповів Крайнєв.

— І ви не боїтеся винайти вже давно винайдене? Адже у нас в Америці вже літають на таких літаках.

— І у нас літають, — спокійно відповів Крайнєв.

— Так? — пожвавився Кервуд. — Чому ж мені досі нічого подібного не показали? Мене це дуже цікавить.

— Мабуть, з тих же причин, з яких товаришеві Матяшу не показують реактивних літаків в Америці, — посміхнувся Крайнєв. — Ніякий інженер не стане показувати конструкції, які ще не завершено, не доведено до кінця. Але я сподіваюся колись показати вам на одному з парадів наші літаки. Це буде ще не так скоро, але все залежить від того, як довго ви пробудете в СРСР.

— І все-таки, — уперто повертаючись до старого, знову заговорив Кервуд, — вам було б краще працювати в Америці. Як ви не розумієте цього — інженер не може мати батьківщини.

— Я вже чув це, — спокійно відповів Крайнєв.

— Візьміть, наприклад, мене. Я працюю там, де мені платять гроші. Яка різниця, хто мені їх платитиме? Я інженер. Інженер — це ж не політик, не журналіст, який мусить обстоювати якісь погляди чи ідеологію. Техніка — це ж не політика.

— Годі, — розсердившись, перервав Крайнєв. — Все це я вже чув не тільки від вас. Одного разу я потрапив у дуже складні умови, і там мені навіть сплою намагалися втлумачити всі ці ваші погляди. Так от що я вам мушу сказати — для радянського інженера зовсім не все одно, хто йому платить гроші. В нього є вітчизна. І всі ми для цієї вітчизни працюємо, будемо працювати і навіть віддамо життя, коли це буде потрібно. І коли-небудь, коли вас ваші господарі викинуть на вулицю, бо ви станете старим і вже не зможете працювати або просто в вашій Америці трапиться криза, от тоді, може, ви згадаєте мене і мої слова. А зараз нам ні про що говорити, і всі ці розмови я прошу облишити.