— Це невеликі ітауби, менші від наших. Перед нами пливе вісім, уздовж південного берега річки.

— Ти ж казав — дев'ять?

— Дев'ята, найбільша, сьогодні вранці, ще на світанку, перепливла на другий бік річки. Вона зникла з наших очей…

— Отже, акавої розділилися на дві групи? — запитав я. — Це нічого, не страшно. Будемо переслідувати тих, що на восьми човнах!..

Ми попливли щосили.

— Що то за великий дим був позаду вас? — запитав один з розвідників.

— А-а, ви бачили його здалека? Це добре!..

Після обіду спека стала нестерпною. В цю пору люди звичайно лежали в тіні, змучені спекою. Сонце піднялося над нашими головами і почало припікати в спину. Я дивувався дисципліні, загартованості і добрій волі воїнів, які, незважаючи на страшну спеку, старалися з усіх сил. Ми судорожно зціпили зуби в мовчанні. Під кожним з нас було мокро від поту.

Люди з ітауби Яка перші помітили чужі човни. Вони були не попереду нас, а позаду. У великому гурті індійців завжди знайдеться незвичайний індивідум з неймовірно бистрим зором. Таким воїном був, мабуть, на ітаубі Яка, але це вже його таємниця, як він зумів зробити це відкриття, дивлячись проти сонця туди, де в сліпучому морі мерехтливих іскор, блисків і полисків відбивалося за нами в річці наче мільйон пополудневих сонць. Індієць подивився туди і помітив.

— Акавої! — враз розійшлася звістка по човнах.

Навіть у підзорну трубу не легко було їх побачити. Оріноко в цьому місці п'ять-шість миль завширшки. Те, що ми помітили, пливло близько чотирьох миль позаду нас у нашому напрямку і саме перепливало річку з другого берега до нашого. Але там був не один човен — ми налічили чотири.

— Може, це не акавої? — запитав хтось. — Адже вони мали тільки один човен…

Нас розділяла велика відстань, щоб можна було точно визначити. На загадкових човнах було кілька десятків індійців і всі добре гребли, а акавоїв, які випливли на світанку на другий берег, було близько п'ятнадцяти. Хто ж це? Невже більше акавойських човнів перепливло через річку? А може, це якісь варраули?

Порадившись, ми вирішили перестати гребти і почекати, поки до нас наблизяться чужі гребці. Перепливши річку, вони посувались уздовж нашого берега на відстані близько двохсот кроків од нього. Я наказав відповідно розставити наші ітауби — одна біля одної, в бойовому порядку, так, щоб ті обов'язково пропливли близько від нас. Ми могли не боятися, що нас передчасно помітять, адже наші човни чудово були замасковані гілками і скидалися навіть зблизька на повільно плаваючі острівці. Таких острівців — справжніх — плавало в річці багато.