6

У світлому кабінеті пана Лукаса висів олійний портрет знатного чоловіка з кошлатими бровами й орлиним носом. Чоловік стояв біля столу, заваленого книгами, легенько спирався на нього однією рукою, і йому бракувало тільки горностаєвої мантії, щоб бути схожим на імператора або короля. Це був, звичайно, пан Лукас.

— Мистецький твір, — сказав живий пан Лукас. — Не я, а цей портрет, ясна річ. Зверніть увагу на пальці, Базілю! Вони свідчать про хист художника. Бо найважче намалювати пальці, руку. Все інше порівняно з цим — дрібниця.

Ота придивився до пальців, руки, на якій справді розрізнив кожну волосинку. Тільки на портреті рука була тонка, довга, зовсім не схожа на руку живого папа Лукаса, таку ж куцу і товсту, як рука Сі Омара; але це, мабуть, не мало значення, бо того, хто був зображений на портреті, легко було впізнати по голові, а руки служили тільки для того, щоб упевнитися, чи цей портрет малював справжній майстер; принаймні так це зрозумів Ота.

Пан Лукас налив йому келих вермуту й почастував сигарою, товстою, як палець, незграбною, як оцупок, і коричневою, як шоколад. Можливо, це було добре куриво, проте Оті воно не сподобалось, і він зрештою зрадів, коли пап Лукас провів його до туалету, де був зіпсований злив. Залишившись на самоті, Ота викинув сигару у віконце. Сигара впала під ноги хлопцеві, той підняв її, вдячно глянув на небо, звідки аллах послав йому цей дарунок, і кинувся навтьоки.

Ота прочистив сопло, вода знову весело задзюрчала. Він повернувся до кабінету пана Лукаса, одержав нову порцію вермуту й вислухав багато слів похвали.

— Таких люб'язних і порядних людей, як ви, тут небагато, — вдячно сказав пан Лукас. — Далебі, якби Сі Омар не був мій добрий друг, я не вагаючись переманив би вас до себе. Нате. — Він подав Оті ще сигару. — Заховайте на потім і ходімо подивитесь мою фабрику.

Вони ввійшли до приміщення, вікна й двері якого були відчинені навстіж, щоб світло падало всередину, а курява виходила назовні.

На низьких лавах одна біля одної, мов ластівки на дроті, сиділи дівчата, які ткали килими. Дівчата були в рясній барвистій одежі, на головах мали квітчасті хустки, підборіддя й перенісся їхні були татуйовані, а руки, шию і ноги прикрашали браслети, які блищали, мов срібло, але бряжчали, мов бляха… Килими у них під руками виростали повільно, наче квіти. Кожен килим був напнутий на дерев'яну раму й нагадував маленький дивовижний лужок, який починає цвісти і вкриватися травою спершу з одного боку, знизу, а потім підіймається все вище й вище, як повінь.