Він поїхав, а Ота ще довго дивився йому вслід і радів, що так швидко знайшов собі тут друга.

5

Пополудні Ота почав шукати загублену деталь. Із схеми точно знав, який вона повинна мати вигляд — лита вилка із захватами вгорі, куди заходять перпендикулярні опори й кріпляться гвинтами.

На допомогу він узяв Мустафу, водія і слугу в одній особі, похмурого арабського селюка з заячою губою, з-під якої виглядали зуби, коли Мустафа усміхався. Але це було дуже рідко; найчастіше Мустафа ходив, задумливо похиливши голову. Вигляд у нього був не вельми розумний, і в машині, певна річ, цей чоловік нічого не тямив. Але Ота спробував пояснити йому схему машини для виготовлення таблеток, аби Мустафа міг собі принаймні уявити, який вигляд має та річ, котру їм треба знайти.

— Шуфу[47], Мустафо, — сказав він і розгорнув перед ним схему. — Це машина, а ти уяви собі, що це людина. Людина має тіло, і машина теж має тіло. У людини є рот, і в машини теж є рот, тільки він у неї не ковтатиме, а випльовуватиме маленькі таблетки. Людина має ноги, на яких стоїть, і машина теж має ноги, на яких стоїть. Точніше, у цієї машини тільки одна нога, яка внизу має форму підкови. Ось це намальовано. Бачиш?

— Бачу, пане, — сказав Мустафа.

— Оцю ногу ми й шукаємо. Не всю, а тільки її ступню.

— Так, пане, — сказав Мустафа.

— Тепер ти вже знаєш, який вона має вигляд?

— Не знаю, пане, — сказав Мустафа.

— То подивися ще раз, ось вона на папері. Бачиш?

— Так, пане.

— Якщо бачиш, то вже знаєш, який вона має вигляд!

— Так, пане, — сказав Мустафа.

— От і добре! Тепер ходімо її шукати.

Вони почали із складу. Там було повно мішків, мішечків і бляшанок з усякими хімікаліями, каністри й балони з різною рідиною, купи старого залізяччя, розкиданого по всіх кутках. Ота заходився шукати в одному кутку, Мустафа в іншому, щоб діло йшло швидше. Та вийшло навпаки, бо Мустафа щохвилини вигукував: «Є, пане, є!» — кликав Оту й переможно показував йому скобу чи ще якусь залізячку. Видно було, що він зовсім не уявляв, що треба шукати.

— Іди геть, прошу тебе! — розсердився нарешті Ота. — Ти несосвітенний дурень!

Мустафа розсердив його настільки, що цього дня Ота вирішив припинити розшуки. До того ж було вже темно, і він тільки спотикався об плювальниці.