Вночі Ота ворочався з боку на бік і намагався не думати про те, як йому, сердезі, не пощастило. «Так, це нещастя, але, на жаль, таке в житті ще трапляється. Я попав під звичайну облаву, і в цьому нема нічого дивного. Таке буває. Щось подібне сталося з поляком Янушем у Франції. Той теж попав під облаву, і в нього не було паспорта. А я маю паспорт!

Зате у Януша не знайшли гашишу!..

Та все це з'ясується, тільки-но прийде пан Лукас. Мабуть, йому в кав'ярні сказали, що мене забрала поліція, і він злякався. Або поїхав попередити Сі Омара. Це теж можливо. Сі Омар його друг, а в такій ситуації біжать насамперед до друзів; «Чим це ти тут займаєшся, дурню? Ану мерщій ховай усе, знищуй сліди! За хвилину сюди прийдуть з обшуком…»

Боже, якщо Лукас це справді зробить, що буде зі мною? Як я доведу, що взяв цю гидоту в Сі Омара, коли там нічого не знайдуть? Звичайно, Лукас підтвердить, що я ждав його, що ми тільки хотіли разом перевірити…

Ні! Лукас нічого не підтвердить! Якщо він попередив Сі Омара, то не поверне так швидко на 180 градусів і не зрадить його. Не скаже: «Так, Базіль надав мене з гашишем із Сі Омарової фабрики, ми хотіли дати його на аналіз…» Він ніколи цього не зробить!»

У цю хвилину Ота вперше відчув справжній страх. Щоб не збожеволіти, він мусив знов і знов повторювати собі, що Лукас не поїхав до Сі Омара, щоб застерегти його, побоявся встрявати в цю халепу.

«Адже він не такий дурний і захоче вибратися з цього, як і я!

Зрештою Сі Омара немає дома, а щоб заховати стільки товару, потрібен час.

Слава богу, що Сі Омара немає дома. І що Мустафа поїхав кудись вантажним автомобілем».

Ота трохи заспокоївся. Ця неприємна історія скінчиться погано хіба для Сі Омара. Аби тільки швидше прийшов Лукас!..

На другий день по обіді йото знову привели на допит. Комісар сидів за столом. По кокарді Маріанни знову повзала муха, а під Маріанною сидів пан Лукас.

Ота зрадів:

— Нарешті!..

— Тихо! — гримнув на нього комісар.

Пан Лукас, який, посміхаючись, підвівся, знову сів і по-змовницькому приклав палець до уст.

— Сядьте, — наказав комісар Оті. — Отже, ви запевняєте, що ви грек Васіліс Патрідіс, народилися тоді-то й тоді-то, там-то й там-то. Як випливає з вашого закордонного паспорта, ви проживали в Греції до кінця тисяча дев'ятсот двадцять п'ятого року. Це правда?

— Так.

— Гаразд, — кивнув головою комісар і повернувся до гіпсової Маріанни. — Мосьє Лукас, будьте ласкаві, скажіть що-небудь цьому чоловікові.

— Охоче, — посміхнувся пан Лукас і щось забелькотів.

Ота, нічого не розуміючи, подивився на нього.