— Маєте свідків?

— О боже, хіба в таких випадках беруть свідків?!

— Гм. — Комісар устав і вклонився в бік Маріанни. — Дякую, мосьє Лукас. Ви зробили нам велику послугу. Більше я вас не затримуватиму.

— Я справді поспішаю, — кивнув головою пан Лукас.

— Стійте! — вигукнув Ота і рвонувся до нього, але його схопили двоє жандармів.

— До побачення, — квапливо вклонився пан Лукас. І пішов до дверей. Порівнявшися з Отою, легенько закліпав очима.

— Тварюка! Cochon! — вилаявся Ота.

— Прошу без образ! Тихо! — гримнув комісар. — Тримайте його! А тепер підсумуємо: ви особа, яка контрабандно торгує дурманним зіллям і, скориставшися фальшивими документами, втерлася в довір'я до Сі Омара Тазі. Ваше справжнє ім'я мене поки що не цікавить. Ми до нього ще повернемось. А зараз мова йде про важливіші речі: де ви взяли гашиш і кому його везете? Будете говорити чи ні?

— Буду, — важко відповів Ота. — Я вже вам сказав, що взяв гашиш на фабриці Сі Омара. І мав передати його панові Лукасу. Це його я ждав у кав'ярні… — Він помітив у комісарових очах недовірливий блиск. — Ви мені не вірите?!

— Ну що ви! Ми почули од вас щиру правду! І навіть не одну, а дві, — посміхнувся комісар. — Пана Лукаса ви справді ждали, він сам це нам підтвердив. Ви запропонували йому гашиш, отож він домовився з вами про зустріч і повідомив нас. Це одна правда. А тепер друга. У Сі Омара справді були великі запаси гашишу, але тільки в вашій кімнаті. Ви заховали його в матраці — щонайменше двадцять кілограмів — вам на ньому, певно, було твердо спати, га? Більш ніде нічого ми не знайшли, хоч скрізь ретельно обшукали, можете мені повірити. Ну, що ви на це скажете?

В Оти все попливло перед очима. Це було жахливо. Він важко звів дух.

— Ну то що, скажете нарешті, від кого у вас цей товар? Ота мовчав. Це було гірше, ніж жахливо. Це була катастрофа.

— Як знаєте, — посміхнувся комісар. — Ідіть і поміркуйте. Але якщо ви сподіваєтесь, що я не витягну з вас правду, то ви небачений оптиміст!

Оту повели до дверей. Муха злетіла з гіпсової кокарди на голові в Маріанни, задзижчала, кружляючи над Отою, і сіла йому на обличчя. Він труснув головою, і з очей у нього закапали сльози. Муха полетіла геть, немовби злякалася, що намочить у сльозах свої крильця.

2

Ота сидів у камері й почував себе слабим та безпорадним, як дитина. Довкола нього плавали в сльозах стіни розпливчасті, наче темні вікна, по яких стікали краплі дощу; що крапля, то сльоза.

«Лукас мене зрадив. Лукас нікчема. Лукас урятував Сі Омара, а мене втопив.

А я міг це передбачити! Коли тобі пропонують дівчат — вибирай, міняй, наче це німі істоти, — то така людина непорядна. Я навіть не здогадувався, що він грек… А втім, як я міг про це здогадатися?..»