Так, розслаблятися тут не можна. Слід більше довіряти Бобі. Малюк ніби остаточно зрозумів, що від нього вимагається. А кам'яна стіна то відступала управо, й доводилося запливати в кожний вигин, то раптом виступала, і знову треба було пливти зайві метри. «Ех, якби був ліхтар!»

Ще кілька уступів… І раптом здалося, що вода зарожевіла, навіть задралася чогось угору, як водоспад. Тихий водоспад, безшумний. Ця хмара рожевості праворуч чимось перетиналася, ніби хтось провів ламану лінію між нею і чорнотою. Контраст між чорним і рожевим з кожним ударом ласта збільшувався, вода попереду вже не світилася зсередини, від неї відлітали відблиски. Очі, поки підпливав, звикали до більшого світла, хоч треба було сильно примружуватись, щоб не дуже різало. Що там? Від нетерплячості гребнув кілька разів правою рукою, думав уже, що там вихід і звідти підсвічує вечорове (чи, може, вранішнє уже?) сонце. І раптом крикнув від болю в очах, випустив з-під руки Бобі, притиснув до очей долоню. Інстинктивно повернув назад — небезпека! Але Бобі не відпливав, не утікав, поблизу мирно пихкали решта дельфінів. І Янг, примружившись, як тільки міг, знову повернув до світла…

На нерівній кам'яній стіні горіла електрична лампочка. Гумовий чорний провід висовувався біля стіни з води і ліз угору до лампочки, як ліана. Сяяла лампочка, як дивовижний казковий плід, від неї розліталися на всі боки міріади тонесеньких і болючих промінчиків-голок. Вона освітлювала широку площадку. І висіла ця лампочка, виявляється, на протилежній стіні нового, третього гроту-відгалуження.

«Чому ж я не бачив її з Храму і з Водоспадного? Як повернуті входи в них до цього, третього гроту?» — думав Янг, підпливши до освітленої площадки і схопившись за берег однією рукою. Другою затуляв очі, залишивши тоненьку щілинку між пальцями. Розгледів спочатку щось нагромаджене і прикрите рогожею — праворуч від лампочки. Потім вирішив оглянути всю площадку по черзі. «Невже тут бувають люди?! Може, й тепер вони є, але заховалися?» Повертав голову якомога далі праворуч і ліворуч, щоб побачити, що діється за межами площадки, і не міг нічого розгледіти — чорнота. Невідомо було, чи далеко вправо простягається площадка і закуток-ущелина, в яку не запливав, не обмацував. Ліворуч від товстого гумового проводу теж угадувався затемнений прогин. Стеля над площадкою проглядалася, вона була невисока, перекошена до центру печери.

Обережно на колінах і руках виліз на площадку, повільно встав, слухаючи, як стікає з одягу вода і, розбігаючись, шарудять клешнями краби. Деякі — бовть, бовть — падали у воду, деякі затаювалися у виямках, виставляючи очі-перископики. Янг незграбно шльопав ластом, і коліна тремтіли від хвилювання. Додибав до прикритої купи, смикнув рогожу. Одразу почувся металевий брязкіт, із дзенькотом зсунулася під ноги така сама черпалка, як і ті, що носили в зубах дельфіни у дельфінарії. Усіх черпалок на купі Янг налічив десять. Підняв ту, що впала, навіщось постукав нігтем об днище. Не із заліза зроблена, не дуже важка, а на задньому бортику — напівкруглий виріз.