Нічого не сказав Радж, розсмикнув на грудях «блискавку», став скручувати поділ сорочки трубкою. Коли трубка дійшла до грудей, схрестив руки, схопився за сорочку — стягнув через голову.

— Роздягайся і ти… — кинув Амарі. — Хепі енда[19] немає, але на сьогодні досить.

«Так добре закінчилося… Добре закінчилося… Хлопець живий», — товклося у Раджевій голові. І не тільки Радж повторював ці слова на різні лади.

Нічого ще не закінчилося. Не починалося навіть. Коли пускав Янг ці листи-криптограми, то був ще живий. А що з ним тепер? Дві третини дня минуло, а нічогісінько не зробили, щоб витягти Янга.

— Розбирайте манаття… — махнув Радж на речі.

Розділ п'ятий

Розділ п'ятий

1

Нещасному і голодному — кожний рік високосний, кожна доба — рік.

Янг не пам'ятав, як перебрався з Крайового пляжу на поріг. Не пам'ятав, як забирав з собою рогожаний мішок, підстилав під бік. Але очумався на порозі, отямився від різкого й дзвінкого гуркоту — наче ото б'ють по пустій бочці з-під бензину. Сів, несамовито хитаючи головою, не тямлячи, де він і що з ним. Одне вухо боліло й не чуло, друге чуло добре. Може, вже ранок? А очі враз накололися на світло лампочки, а потім намацали і те місце, звідки долітав такий оглушливий, помножений луною звук: дон-дин, дон-ден-дин… Два чоловіки в чорних гідрокостюмах поралися на Крабовому пляжі біля смугастих бочок — точнісінько таких, як під буйками, майстрували щось схоже на пліт. Мабуть, усе, що треба було, підготували в таборі, бо пліт збирався з готових деталей. Чотири бочки були зварені торцями по дві, а зараз ці видовжені пари з'єднували на краях дошками, щоб вийшло щось схоже на раму. Недалеко від робітників лежала купа коротших дощок, а біля самої води однобалонні акваланги.

Аквалангісти все це доставили сюди через підводний вхід, витягли на пляж, гуркоту-дзвону, певно, вистачало. А отже, не чув Янг, спав як убитий. Можна було підпливти до нього, взяти сонного голими руками.

Основу плота зі скреготом зсунули у воду, один аквалангіст, похитуючись, одразу перебрався на нього. Погойдався, присідаючи, вигукнув щось схоже на «Го-го!», потім «Ол райт!». Сказав, щоб другий подавав йому з берега коротенькі дошки. Прибив одну, прибив другу. Той, що на березі, набрав дощок цілий оберемок і переліз туди сам, розклав усі помостом. Теж погойдався, сказав, що з однієї бочки не всю вилили воду, бо пліт осідає на один кут, А потім стояв, узявшись у боки і дивлячись у напрямку до Храмового гроту, майже що на Янга. Може, виглядав дельфінів? А перший повзав на колінах, крутився, стукав молотком, поки все поприбивав. Час від часу той, що стояв, обертався до прибивальника, щось говорив, але через стукіт розібрати було неможливо.