— Ті, з табору, думають, що в печері на дні є золото.

— Ух, це золото!.. Якби міг, зібрав би його все! З усього світу! — і втопив би у найглибшому місці океану.

— І після цього, гадаєш, зло зникне? — іронічно усміхнувся Амара.

— Якщо не все, то на три чверті — неодмінно.

— Той витік з озера потрапляє в печеру, не інакше. То невже й тіло Янгове там?

— Я ще під водою про це подумав, хотів шарахнути крисом по проводах — і туди…

— Авжеж! Вони під струмом. Чуєш тахкає двигун?

— Чую, здається… — Радж покрутив пальцями у вухах. — А мене струмом не вдарило б. Перевірено: колодочка — ізолятор.

— Ну й що, якби не вдарило? А ти знаєш, що опісля могло відбутися? Ті, з табору, одразу кинулися б шукати пошкодження і застукали б нас.

— А дельфіни за цей час — фіу-ф'ють!

— А тобі ножем під ребро — і ф'ють на дно.

— У мене теж ножичок непоганий. Звичайно, не такий, що лезом стріляє, але…

— Скільки людей у таборі — ти знаєш? Ні… Гадаєш, вони церемонитимуться з нами, коли довідаються, що їхні махінації викриті? Сюди треба заявлятися із загоном поліції або… Щоб усіх одразу накрити… І цю печеру обстежити.

— Ти сказав — «або». Що — «або»?

Амара зам'явся:

— Ну — гаразд… Я тобі не казав, а ти не чув. Той гурток пам'ятаєш? Що в «Кракені» засідав?

— Ну…

— Так гурток гуртком, а… Є ще у підпільної організації загін бойовиків. Навчені як слід, озброєні… Їх створюватимуть дедалі більше, до того ж — у суворій таємниці. Сам міг здогадатися, що тільки лекціями і гуртками султана не переможеш.

— Вважаю, що це «або» ти не казав. Щоб розпатрати табір, досить і поліції.

— Додумався: ножем по проводах! У печеру все одно ж не поліз би одразу, ліхтарів з собою не брали. А там же темрява!