Опускалися, а назустріч випливали, а може, тільки так здавалося, паралізовані риби — котра боком, судомно ворушачи хвостом, котра догори черевцем. Під берегом чомусь не темнішало, а світлішало, і це інтригувало, насторожувало. Ось уже те, що світліло, набуло обрисів нерівно приплюснутої арки, входу в грот.

Якась незатишність, тривога охопила хлопців. Захотілося озиратися на всі боки. Мізки ніби просвердлюються цією тривогою, у головах забив пульсуючий, розпираючий біль. У вухах задзвеніло і закололо. Кожний думав, що це йому тільки болить, нічого не говорили один одному. І ось побачили заслону, зіткану з безлічі сяючих повітряних бульбашок. Ніби сотні кулеметів, поставлених на дні в ряд, безупинно строчили вгору сяючими круглими кулями. На лінію вогню, під черги трасуючих потрапив великий оглушений окунь — і вмить розвалився на шматки. Ці шматки ворушилися, сіпалися вгору-вниз, потрапляли під нові кулі і розпадалися на ще дрібніші.

«Назад!» — посмикав Амара Раджа за плече. Але той уперто захитав головою, підігнув ногу, щоб вихопити з піхов крис. І тоді Амара рвонув його за плече дужче, аж розвернув до себе обличчям, постукав Раджу пальцем по тім'ю: «Збожеволів?!» Показав на свої вуха, схопився за голову і попрямував до виходу. Радж трохи проплив за ним, а потім відстав, виловив лівою рукою проводи. Поплив угору, пропускаючи проводи крізь кулак. Шток заважав, і Радж засунув його за пояс, а крис усе-таки вийняв, тримав у правій руці, збирався різонути по проводах. Амара, оглянувшись, замахав йому руками хрест-на-хрест — «Боронь боже!». Радж неохоче випустив проводи, неохоче сховав крис. Але раптом рухи його стали квапливими. Він випередив Амару, на ходу показуючи, ніби просовує нитку в голку і веде пальцями по нитці. Амара зрозумів: швидше пливти до того буйка на залізному стропі.

І, здається, випливли вже на лінію того буйка, а таки покрутилися, поки його побачили. Виринули, схопилися за іржавий прутик, один з двох прутиків, якими були з'єднані на торцях бочки. Разом зірвали маски, разом випхнули з рота загубники…

— Усе зрозумів? — Радж похлюпав на обличчя водою, витер з нього краплі.

— Не все…

— Печера в них там, під берегом! — ледь не крикнув він.

— Тихо… І придумали загородку — бульбашки. Не прості бульбашки… Бачив, як окунь розвалився? У мене голова аж розколюється і чую погано.

— І в мене щось з вухами… Підпливи ближче, щоб не кричати. Тепер зрозуміло, чому поліція не знайшла дельфінів. Вони в печері, за бульбашковою заслоною! їх у печері хочуть і використати… Судзір навчав їх пірнати з ковшами, черпати і виносити пісок.