— Не знаєш, чого він на Абрахамса уївся? Казав, що старий соває свого носа куди не слід.

— А-а, це… Скаржився Абрахамс… Образив його Судзір, трохи не побив. А через що? Побачив старий, що «резиденція» не замкнута, вирішив там прибрати, лад навести, хоч не його це діло. А Судзір налетів, як тигр: «Геть! Щоб і ноги твоєї тут не було!» Може, і не визвірився б так. Та побачив, що Абрахамс крутить у руках приз, дельфінчик той на підставці. «Продайте один, — каже. — Вони дуже мені подобаються, хочу внучці на день народження подарувати. Десять доларів дам». А Судзір його в потилицю, в потилицю і виштовхав за двері. Ота цяцька, може, й долара не коштує, тільки й вартості, що в продажу немає, на замовлення Судзіра десь виготовляються.

— У людей профспілки є, допомагають обстоювати свої права перед капіталістами, під час страйків допомагають протриматись. А в нас… нікому не поскаржишся. Що господар хоче, те й робить, б'є і плакати не дає.

— Радже, а чому б і в нас на острові не організувати профспілку? Одну на весь Рай, — щоб до неї всі працівники обслуги входили… От якби обслуга застрайкувала, що б тоді було? Брудом по вуха заросли б, з голоду подохли б усі оті мільйонери, що готелі позаповнювали.

— Ми з тобою про це ще поговоримо. А зараз пробач мені, хочу до міста збігати. — Радж пішов у комору переодягатися.

— Ти тільки не затримуйся. А я поки що думатиму.

— Думай. Нам усім багато про що треба думати.

2

Трапилося так, що в той самий час, коли Радж ще тільки подумав іти в поліцію, туди вже йшов, розпитуючи дорогу, Абдула. Примусила його йти незвичайна знахідка.

Хоч жив він у номері італійки не гірше за якогось панича, своєї давнішньої звички не полишав — заглядав у всі урни і на смітники, які зустрічалися. У Свійттауні іноді можна було знайти на смітниках, особливо в багатих кварталах, і цікавий журнал з малюнками, і якийсь одяг, і надламану цяцьку, і пляшки з недопитим питвом і трохи підгнилий овоч. У деякі дні торгівля, перепродаж всілякої дрібноти тривав погано, заробити не щастило, і тоді виручали смітники або кафе на відкритих верандах і виносні столики. Там можна було іноді підібрати недоїдки. У такі дні коли п не приносив нічого дядькові, то хоч свій живіт набивав.

І тепер, примчавши з дельфінарію, схопивши в портьє ключ, заскочив у номер і одразу до холодильника. Підмів усе, наївся сам і Тота нагодував. Але, мабуть, зайвого напхався, бо розболівся живіт. Чогось такого, щоб запити, в холодильнику не. було, і довелося напитися у ванній з-під крана. Живіт перестав боліти, і Абдула замкнув Тота в номері, а сам пішов шукати донну Терезу. Хай би замовила чогось з ресторану тепленького, може, живіт зігрівся б і перестав. Тереза могла бути в такий час або в холі, де грають у карти, або в дансінг-холі на танцях. Відчинив картярську кімнату, перебрав очима столики — немає її. Певно, на танцях на другому поверсі. Музика з дансінг-холу лупає на всіх поверхах, то тішить слух, то свердлить перетинки.