3

— Я з дельфінарію. Звати — Радж Сінх.

— А мене звуть Махамуд, звання сержант. Ну й що? — поліцейський дивився на Раджа через бар'єр, той на нього — очі в очі, ніби в дитячій грі: хто кого передивиться.

— Дуже приємно. — Радж вирішив брати ввічливістю. — Якщо ви служите в поліції, то, напевно, чули, що в дельфінарії покрали дельфінів.

— Чув. Я приїжджав навіть до вас — не пригадуєте? Принесли мені новину!

— Я приніс інше. Я знаю, хто покрав дельфінів, знаю, де дельфіни.

— О, аллах… І що це за чергування в мене сьогодні? Дельфінарій вважався найтихішим районом, і раптом стільки всього.

— Потрібна оперативна озброєна група. Злодіїв можна накрити з доказами злочинства, — доводив своє Радж.

— Один шмаркач у сищики лізе, другий — в оперативники. Немає у нас вакансій, і, наскільки мені відомо, штат поліції на Раї не збільшуватиметься. Казна порожня… — поліцейський удавано покашляв, ніби спохопився, що наговорив зайвого.

— Я з вами не жартую.

— І я теж. Сідайте! Я мушу ваш донос записати в журнал подій. Але зважте, що коли це наклеп, вам доведеться відповідати.

А коли записав, то попросив Раджа пройти за бар'єр, нібито щоб підписати якийсь папірець. І одразу схопив за лікоть, поштовхав поперед себе в той самий коридор, що й Абдулу. Тільки в іншу камеру посадив. На Раджеве обурення відповів:

— Уранці захоче з вами розібратися начальник. А де я вас тоді візьму?

4

Однак сержант Махамуд не чекав ранку. Спочатку вагався, борючись сам з собою, прикидав, як краще подати начальникові все, що записалося в журналі чергування. А треба так доповісти, щоб створилося враження: не інакше і Махамуд приклав руку, щоб дечого добитися, щось викрити. А ще вагався тому, що дзвонити треба начальникові на квартиру. А раптом візьме трубку дружина і скаже: «Не можу покликати його… Він з роботи ще не прийшов. На службі його шукайте». Ось так… Горить начальник на роботі, не продихнути, майже цілу добу зайнятий. Отак він, певно, виправдується дома, коли пізно вертається, змарнілий від карт або рулетки, під хмельком. Начальник і всіх підлеглих привчив відповідати на дзвінки дружині, коли його немає: «На оперативному виїзді… Терміновий оперативний виїзд…» У деталі не вдаватись, усе має бути оповите таємницею.

Десь за північ, коли, за підрахунками Махамуда, пан начальник не міг не заявитися додому, подзвонив. Попросив пробачення, за турботи, але служба є служба. Доповів спочатку про дельфінчиків з героїном, насмілився навіть висловити думку, що ці призи — ниточка, за яку можна витягнути цілий клубок. Почув Махамуд у трубці приглушене: «Ну от бачиш, дорога… Справа ще більше загострюється». Мабуть, начальник звертався до дружини. Потім і про другий візит доповів, Раджів, який дає можливість і друге нерозкрите злочинство розкрити. «Дорога… — почув сержант схвильований голос начальника. — Може статися, що твій чоловік одержить орден…» — І в трубку: — Дякую за службу, сержанте! Буду зараз же!»