Андрій занепокоївся. «Пацюк не відчепиться. А як йому стукне в голову того папірця хлопцям прочитати?» Його кинуло в жар на саму тільки думку про це. «Хто повірить, а хто… Микола знає, чим я займався в Дахау. А інші? Тут рідному батькові не ймуть віри». Недобре стало на душі.

Після зустрічі з комендантом у серці спалахнула ще більша ненависть до всіх тих, хто відірвав його од рідної землі. «Хто ми тут? Полова, непотріб. Агітатори, що кожен день, мов тічка голодних собак, нападають на табір, на всі лади вихваляють американську демократію, свободу. А ми тут вільні тільки здихати під тином, як бездомні цуценята. Оунівці кричать одне, гетьманці — друге, унрадівці трете, і всі кличуть: продайся — матимеш рай на землі, продайся житимеш… Є такі, що й продаються, не зважають на ганьбу. Як легко вона прилипає до людини і як важко її позбутись. От бовкне той Пацюк хлопцям, що я нібито був стукачем у Дахау, і спробуй потім доведи, що це не так. А Пермякову те на руку, він ладен весь світ брудом облити. Ні, треба мерщій кінчати з цим, так жити далі немає сили… Тікати звідси, тікати додому. А як?» І знову, в котрий уже раз, думки і наміри розбивалися об те запитання. Дехто пробував тікати ловили і повертали назад. «Проте тікали ж люди? Навіть іі концтаборів тікали. Не всім щастило дістатись додому, але ж були і такі, що діставались. То було за гітлерівців, а тепер як не є — легше, та й не так далеко, як раніше. Радянська Армія в Австрії, в Чехословаччині, за Шумавою, в Судетах. Яровий, тікаючи з концтабору, до Шелепівки пішки дійшов, а ми чекаємо. Аякже, прийдуть, попросять, м'який вагон, плацкарту на блюдечку подадуть. Трудовий пересильний… Повірили і сидимо. Треба поговорити з хлопцями. Ігор, Петро, Микола — ці погодяться. А решта? Та яке мені діло до решти? Ні, так не годиться… Виходить, нехай всі інші тонуть, аби тільки сам виплив?»

Починало смеркати, коли зупинився на Марієнплаці. Купка американських туристів позадирала голови, роздивляючись восьмидесятиметрову башту міської ратуші. Згори на них падав мелодійний передзвін курантів. Під самими хмарами маленькі фігурки рицарів виходили на герць. Молодий пикатий німчик, мабуть гід, показував на них пальцем і розповідай щось про князівський рід Турн унд Таксисів. Після турніру з башти випливли пастухи й пастушки і закружляли в танці. Механічне дійство закінчилось, гід запросив американців до машини.

Андрій пішов по Кауфінгерштрасе. Торгова артерія Мюнхена вже наділа неонові прикраси. Вулиця скидалася на повію, що дешевими брязкальцями намагається прикрити своє потворне тіло. Піраміди битої цегли, вкриті кіптявою пожеж, скелети будинків то тут, то там визирали з-за рекламних щитів пепсі-коли та чуїнгаму. Попереду здіймалися вежі Фрауенкірхен. Над ними курився туман. Він поволі осідав на будинки, на брук і асфальт панелі. Від нього віяло холодом засніжених гір.