Бронек набундючився, чекаючи тоста на честь своєї персони. Однак гості так захопилися напоями, що забули про нього. Поруч з Андрієм сидів майже чотирикутний пан Януш. Коли він зняв конфедератку, Андрій звернув увагу, що в нього зовсім немає лоба. Волосся росло одразу ж за бровами. Зате під вусами у пана Януша виявився величезний рот. Він перехиляв туди чарку за чаркою, немов у прірву.

Тоста на свою честь Пшигодський не дочекався.

— Я хочу випити за моїх друзів, жолнєжів війська польського. Я завжди буду радий бачити вас, шановні панове, у моїй скромній кав'ярні.

Жовніри п'яно цілувалися. Дзенькали чарками, плескали вином на білу манишку Пшигодського. За столом зчинився галас. Андрій не знав, як чкурнути звідси. Він був голодний, але замовляти їжу, коли всі п'ють, соромився. За столом кричали: «Віват! Від моря до моря!» Хтось завів: «Єще Польска не згінела…» Андрій уже зібрався вислизнути з гаштету — про нього забули. Та в цей час до стола підійшов ще один андерсівець. На ньому хвацько сидів новенький англійський мундир.

Заломлений набакир берет і капральські лички на погонах надавали йому справді войовничого вигляду. Він твердо тримався на коротких сильних ногах.

— Пане Збишку! Тебе привів сам господь, бо тільки він знає, що я півдня шукав тебе по всьому місту. Стілець панові Марціняку!

— А я був «У красуні Ірми» і цілий день чекав на тебе.

— Кельнер, віскі! — заволав Бронек. — Налийте чарку капралові.

— Спасибі, Броню, спасибі…

Щось таїлося за стриманістю капрала. Чекати довго не довелося. Десь після третьої чарки він підвівся і сказав:

— Слухайте, ви. — За столом нараз вщухли балачки. — Я радий проковтнути за нашого благодійника, за його майбутні бариші. Він один виявився розумнішим за нас усіх. Завжди нив разом з нами, потеруха його роз'їла б, і ніколи не пив за свої.

За столом вибухнув регіт. А капрал вів далі:

— І ось він жениться. Красуня Ірма купує йому нові штани і французький паспорт. А ви всі масте ось! — капрал показав жовнірам дулю. Вони знову зареготали, та він не звернув на них уваги. Марціняк дивився на Пшигодського колючим недобрим поглядом. — Тепер йому наплювати на Польщу, на Андерса і навіть на прем'єра Миколайчика. Плювати він хотів і на нас з вами, панове. Згадаєте мої слова, він ще поїде до Америки і достукається там до президента Штатів. З пєньонзами там усе можна. А у пана Пшигодського пєньонзи є… Є у тебе долари, Броню? Ну ось, бачите. Виходить, ти тепер розрахуєшся зі мною?

— Матка боска! За що я маю тобі платити? Отямся, Збишку!

— Куди ти подів частку Венцеля, нацьонгач. Вертай, холеро, п'ять тисяч марок, і годі.