То хто ж ми насправді? Може, ми тільки невиразні відбитки, копії самих себе, і наше оточення теж несправжнє, і міста наші — лише копії справжніх міст, і взагалі нас немає, ми тільки жарт вищих сил, які створили типових американців, щоб виказати свою владу і всемогутність? «Вигляд без форми, відтінь без фарби, спаралізована сила, жести без руху…»

Літак робив посадку в Далласі, і Лукас, потинявшись в безмежжі гігантської споруди аеропорту, вирішив купити собі крислатий техаський капелюх, щоб хоч трохи розважити Пат, яка вжахнеться, побачивши його виснажену постать і покусане москітами обличчя.

А Пат його неодмінно зустрічатиме.

Вже в аеропорту Майамі, за годину до відльоту, Лукас додзвонився до Сан-Франціско і сказав малому Стівові номер свого рейсу і час прибуття. Стів запевнив його, що передасть усе Пат, бо сестричка дико зраділа звістці про з’явлення Лукаса і, здається, з своїми «уезерменами» захопила цього разу вже не простий сквот, а приміщення телефонної компанії і дзвонить звідти щогодини, вимагаючи нових відомостей. Тепер вона захопить, мабуть, аеропорт у Фріско, так що Лукас може летіти спокійно.

Лукас гірко усміхався: спокій — це саме те, чого він тепер, мабуть, ніколи вже не матиме. Абсолютна бідність і покинутість у світі давала незалежність, потрібну для мислення, та, на жаль, не для спокою. Хто він і де тепер його місце? Він, мов пил під вітром, — летить, куди його несе, а попереду — невідомість і тривога. Ще й досі розлунювався в ньому звискливий голос червоном’ясого Олсона: «Прошу взяти до уваги, що ми не тільки обстругуватимемо ваше м’ясо, але й обтинатимемо по шматочку ваш мозок, спостерігаючи, як укорочується ваше мислення. І що ваш світовий розум і ваші надії на рятування людства!» Сірий Ор подавав свій сірий голос: «Ми діємо однозначно для добра Америки!» І цинічний регіт Хантера: «Нам не досить економічного й військового могуття, ми станемо продавати ще й розум! He brain train, а brain trade![65]» Все в них куплене: прихильність, ентузіазм, талант, розум, свобода. Страшні люди, надто що вони анонімні.

Невже він вирвався з їхніх лабет?

Над Арізоною їх наздогнав світанок. Новий день народжував нові надії, пасажири струшували з себе нічну млявість і розслаблення, зготовлялися до нових змагань з демонами комерції, політики, любові і ворожнечі. Бізони ринуться на свої пасовиська.

Над Лукасом схилилася чемна стюардеса, тихо спитала:

— Містер Лукас?

— Так. — Він здригнувся від несподіванки. — Звідки ви знаєте моє ім’я?

— Надзвичайно просто. Сімнадцятий ряд у відділенні для тих, хто не курить, друге місце. Ви купували квиток, і ці дані були закладені в пам’ять комп’ютера нашої авіакомпанії. Кількох секунд досить, щоб навести довідки.