Мікробус котився понад океаном. Дорога під пальмами, зелені газони, розквітла бегонія, чепурні, мов з поштових листівок, будинки людей середнього і трохи вище, ніж середнього, достатку.

Готель «Мірамар» втулився між шосе і вузькою смужкою океанського пляжу. Між океаном і готелем пролягала, здавалося б, непереборна перешкода: лінія трансконтинентальної залізниці, поїзди між двома океанами — Пацифіком і Атлантичним — з інтервалом у три-п’ять хвилин сто вагонів по сто тонн кожний, залізний перестук коліс, зітхають рейки, вгинається земля, рветься на шмаття простір, для людини — ні місця, ні спокою. А «Мірамар» став так, ніби був там вічно. Вигнувся, повторюючи вигин сталевих рейок, довгим невисоким корпусом, затулився від шосе широколистими банановими деревами, пустив уздовж номерів відкриті тераси, які з одного боку збігали сходами до ресторану, а з другого — до неглибокого тунелю, що виводив просто на пляж. Лукас жив у цьому готелі вже двічі. Вони приїздили пограти з командою Центру вивчення демократичних інституцій. «Мірамар» запам’ятався як химерний барак з вигодами. Дерев’яна кімната без стелі, газовий калорифер замість кондиціонера. У ванній — електробойлер для нагрівання води. Є навіть міні-кухня, де можна зварити каву або підігріти щось із купленого в супермаркеті, коли ліньки йти до ресторану.

В шухляді готельного столика Лукас знайшов папір і кулькову ручку, накидав програму найближчих Дій:

1. Подзвонити до Пат. 2. Залагодити справу з кредитними карточками. 3. Найняти у «Гертца» машину. 4. Знайти Хатчінса з Центру вивчення демократичних інституцій. 5. Подзвонити до Пат. 6. Подзвонити до Пат. 7. Подзвонити…

1. Подзвонити до Пат.

2. Залагодити справу з кредитними карточками.

3. Найняти у «Гертца» машину.

4. Знайти Хатчінса з Центру вивчення демократичних інституцій.

5. Подзвонити до Пат.

6. Подзвонити до Пат.

7. Подзвонити…

Рука вже тягнулася до телефону, Лукас навіть не глянув, котра година, не подумав, є в Хіганів хтось дома чи немає, цифри набиралися мовби самі собою, і телефонні гудки лунали, ніби музика сфер.

Несподіванно Лукас попав на маму Береніке. Він трохи розгубився. Все ж таки місіс Хіган — це не Стів.

— Місіс Хіган? Це Лукас. Як ся маєте?

— Ах, містер Лукас! — проворкувала мама Беренікс. — Як це мило з вашого боку, що ви подзвонили. Сподіваюся, у вас все гаразд?

— Дякую, місіс Хіган. Стів казав мені, що ви були в Найробі і там зустрілися з Пат?

— Ви навіть не уявляєте, містер Лукас, в якому я захваті від конгресу. Це було грандіозно! Міжнародний конгрес жінок-філантропок. Найблагородніші серця планети в цьому африканському місті, довкола якого на волі гуляють леви, слони, носороги, буфало, леопарди. Уявляєте? Я головувала на одному з засідань. Враження незабутнє!