Поки Андрій пив і їв, Марта Стефанівна і її помічниця розчулено дивилися на «королевича» і «красеня». Змінюючи одна одну, вони розповідали йому про всі місцеві новини, про ринкові ціни на вино і фрукти, про те, які рідкісні, дефіцитні товари продавалися за цей час в універмазі і в комісіонці, що вдалося купити і перепродати, що відкласти про запас. Чимало покупок припало на долю Андрія: китайські сорочки з вічними крохмальними комірцями, шкіряна фіолетова куртка на блискавці, модні туфлі на товстій каучуковій підошві, чеські та угорські галстуки, шведські леза, болгарські сигарети, гарні носові хустки.

Андрій прийняв подарунки як належне. Він давно привчив матір до того, щоб вона свою любов до сина без упину підкріплювала речами і грошима. Він би здивувався і образився, коли б вона перестала це робити. Він вважав закономірним, що чорна Марія працювала на матір, а мати — на нього.

Передивившись і примірявши обновки (розцвітки китайських сорочок йому не сподобалися, куртка здалася занадто великою, туфлі важкими і дуже тупоносими, а галстуки недостатньо яскравими), він поголився, одягнув нову куртку, пригладив щіткою своє довге волосся, зібране в пучок на потилиці, напахався «Білим бузком» і об'явив, що йде в місто, у гості до Олекси Сокача.

— Відпочив би, Андрійку. Завтра підеш у гості, — несміливо порадила Марта Стефанівна.

— Мамо, даремно хвилюєшся. Я невтомний.

Він одягнув поверх куртки плащ, закурив сигарету і недбало сказав, клацнувши пальцями;

— Мамо, підкинь що-небудь.

Марта Стефанівна зітхнула, але потягнулася до сумочки:

— Скільки?

— Скільки не жаль.

— А все-таки? На сигарети і сірники?

— Ти ж сама розумієш, що я сьогодні мушу почастувати Олексу Сокача. І так почастувати, щоб він усе життя згадував і дякував.

— Покликав би його сюди і частував.

Мати похапцем розкрила сумочку і, пошелестівши новенькими грішми, вийняла дві сотенні і поклала їх на стіл.

Андрій перекинув сигарету з лівого кутка рота в правий, сердито пихнув димом, примружився, простягнув до матері руку:

— Позолоти ще, рідненька, бог не забуде твоєї щедрості, — підробляючись під циганку-ворожку, промовив він.

Марта Стефанівна посміхнулася. Ну як можна не милуватися таким дотепним, чарівним сином, як можна відмовити йому в чомусь!

Вийнявши з сумочки ще два новенькі папірці, вона благаючими очима подивилася на сина, усміхнулася:

— Тільки ти нікому про це не кажи, Андрійку. Найголовніше дядькові Любомиру не проговорися. Ти піди до нього, скажи, що мати не дала грошей на частування Олекси Сокача. Він пожаліє тебе, підкине, скільки треба.