Головін мовчки прочитав лікарську довідку і запитально подивився на Андрія Лисака, який похнюпившись стояв і кусав нігті.

— Ми з Андрійком вирішили, що йому треба працювати, — твердо сказала мати.

— А куди Андрій хоче влаштуватись? — спитав Головін.

— На ваш розсуд, мій дорогий. У вас стільки впливових друзів, стільки можливостей!

Головін сказав:

— У мене є друзі в Донбасі, на металургійному заводі. Коли хочете, влаштую вашого Андрія в мартенівський цех підручним сталевара.

Марта Стефанівна поблажливо усміхнулася, подивилася на сина і похитала головою.

— Можу влаштувати учнем токаря на верстатобудівний завод.

Марта Стефанівна знову похитала головою. Головін продовжував:

— У мене є друзі на Солотвинській копальні. Вони допоможуть Андрієві влаштуватися помічником комбайнера гірничого комбайна. Сіль добуватиме. Якщо не подобається на соляній копальні, можу на вугільну шахту влаштувати.

— Ні, дорогий мій, ви мене не зрозуміли! — з досадою промовила Марта Стефанівна. — Ми з Андрієм цікавимось іншою роботою.

— Якою?

— Я б хотіла, щоб ви влаштували мого Андрійка…

— Розумію! Куди-небудь вище! — підхопив Головін. — Є в мене друзі на висотних будовах у Москві. Можу влаштувати вашого Андрія в бригаду каменярів, бетонників, верхолазів-арматурників. Чи вам не підходить чорна робота? Мрієте про білу, конторську?

Марта Стефанівна уже не посміхалася, її циганські очі сповнилися слізьми.

— Ви даремно так говорите, товаришу Головін. Ми прийшли до вас за батьківською порадою, як до депутата, а ви смієтесь над нами.

— Який же тут сміх? Я б рідному сину сказав усе те, що вам порадив.

Марта Стефанівна посміхнулася крізь сльози:

— Ні, рідному сину ви порадили б інше: піти на паровоз, стати машиністом, а нам от…

— Хочете на паровоз? Будь ласка! Так би одразу й сказали! На паровоз я можу вас негайно влаштувати. Кочегарів нам невистачає.