— Не мало? — посміхнувся Криж.

Андрій знизав плечима і, приховуючи збентеження (тоді він ще був здатний на це), з удаваною розв'язністю сказав:

— Можу додачу прихопити, якщо ви такий щедрий. — Він узяв ще триста карбованців. — Спасибі, дядьку Любомире!

— Цим, брате, не одбудеш. Пиши розписку: «Я, Андрій Лисак, такого-то числа, такого-то року одержав від «Хреста» за зроблену йому послугу стільки-то грошей».

— Від «Хреста»?

Андрій, запобігливо посміхаючись, дивився на щедрого дядечка, намагаючись зрозуміти, серйозно він говорить чи» жартує. Ні, господар жартував: на його тонких губах лукава посмішка.

Криж підсунув стареньке, з витертою шкірою крісло до столярного верстата.

— Сідай і пиши.

Андрій писав з легким серцем, цілковито переконаний, що ця дивна розписка — невинний жарт дядька Любомира і що папірець буде розірваний, спалений або викинутий.

— А яку послугу я зробив «Хресту»? — сміючись, спитав він.

— Побажав йому здоров'я, коли він чхнув.

— А хто він, цей «Хрест»?

— Я.

— Ви?

— Так. Так звали мене в дитинстві мої маленькі друзі серби. Криж по-сербському — хрест… Ну от, тепер все гаразд. До побачення. Вгощай і вгощайся на здоров'я!

Коли Лисак вийшов, Джон Файн одразу ж виліз із своєї схованки. Він злостиво насупився і спідлоба дивився на Крижа:

— Що за комедію ви розіграли з цим піжоном? Хто це?

— Син «Венери», моєї помічниці, про яку я вам уже говорив. Кандидат в агенти. Готую до вербовки.

— А!… — пом'якшав «Чорногорець». — Дозрів?

— Так, цілком.