Олена зійшла на дерев'яний різьблений ґанок, навстіж розчинила двері:

— Заходьте, будь ласка, і почувайте себе як вдома.

Ступак зайшов у простору горницю, залиту травневим сонцем. Стіни, складені з добірної гірської смереки, виблискували медовою жовтизною. Стеля і підлога зроблені з широких плах вікової, в два обхвати, сосни. На дереві немає жодної краплини фарби, і все благородно сяє, все чисте і відшліфоване, від усього пихне ароматом свіжості, нев'янучої новизни, хоча будинок стоїть, напевно, не менше п'ятдесяти років. Здається, ніби люди тут тільки те й роблять, що з ранку до ночі шкребуть, миють і натирають дерево.

Ступак скинув свій коричньовий піджак, повісив у куток, на дерев'яний кілочок.

— Куди я потрапив?! — здивувався він, озираючись навкруги. — Та це ж бджолиний вулик, а не людське житло! Оце-то так! Ну й краса!

Олені було приємно, що гість помітив і належно оцінив працю її батька, дерев'яних справ майстра, і працю хазяйки, її вмілі руки, що не шкодували мила, лугу і часу.

— Всі у пас так живуть на Верховині, — сказала вона.

— Не всі, Олено Іванівно. Я воював під час Вітчизняної на Верховині, бачив зимарки, курені і хати, де топлять по-чорному.

Мирну сердечну розмову хазяйки і гостя несподівано порушило войовниче рокотання трембіти. Воно долинуло звідкись згори, через стелю і пролунало так невчасно і так грізно, що навіть завжди і до всього готовий Дубашевич злякався й не зумів належно приховати цього. Олена поспішила виручити його.

— Це батько. Не хвилюйтесь, товаришу…

— Ступак, Микола Григорович… Що це таке? — спитав він, дивлячись на стелю.

— Нову трембіту батько пробує. Трембіта — це довга пастуша труба.

— Ага!.. Він що — трембітний майстер?

— Еге ж. Його кожний верховинський пастух знає! — з гордістю промовила Олена. — Він усі свої трембіти робить лише з громовиці.

— Громовиці? А це що за дивина?

— Дерево, в яке ударить грім.

— Цікаво… Як же це ваш батько встигає і трембіти робити і на залізниці служити?

— Він у нас на всі руки майстер. Мисливець. Птахолов. Рибалка. Різьбар по дереву. Слідопит.

— Молодець! — Дубашевич облизав пересохлі губи. — Олено Іванівно, водиця у вашому домі знайдеться?

— Зараз принесу.