Шапошников удесяте перегортав паспорт, вдивлявся крізь лупу в кожний підпис на ньому, але не виявив жодної підчистки, підробки.

— Так, чиста робота, — сказав він, кидаючи паспорт на стіл. — Випишемо йому перепустку. Старшина, приготуйте додаткові наряди для прикриття кордону.

Смолярчук здивовано подивився на начальника застави, але промовчав.

Перепустка була виписана. Вклавши її в паспорт, Шапошников вийшов за ворота застави. Смолярчук ішов слідом за капітаном.

На зеленому лужку сиділи прикордонники. В їх дружньому колі по-панібратськи розсівся шофер Ступак. Він грав на гітарі і співав циганський романс. Усі солдати, крім Волошенка, захоплено слухали його. Куховар посилено димив козячою ніжкою і спльовував через плече. Вираз його обличчя був красномовним: чули, мовляв, такі пісні, не здивуєш, не зачепиш серця.

Побачивши начальника застави, прикордонники підвелися. Ступак обірвав гру і співи, енергійно схопився, хвацько взяв під козирок кепки:

— Здрастуйте, товаришу капітан!

— Здрастуйте. То ви в Івана Васильовича на квартирі зупинилися? — запитав Шапошников, передаючи шоферові паспорт і перепустку.

— Так точно, товаришу капітан!

— Порядна людина. Повезло вам на господаря.

— І ми не гірші за господаря! — широка добродушна посмішка розпливлася по обличчю Ступака. — Дозвольте бути вільним?

Шапошников кивнув головою і зник за ворітьми застави.

Ступак розвернув на лужку машину і, здіймаючи куряву, рушив на дорогу.

Смолярчук і його товариші проводжали очима лісовоз, що віддалявся.

— Хвацький хлопець! — із заздрістю і захопленням сказав один з солдатів.

— Талант! — додав інший.

— Вродися не красивим, а талановитим.

— Проноза! — крізь зуби, презирливо кинув Тарас Волошенко.

Ця думка куховара була такою несподіваною, що всі прикордонники обернулись до нього, чекаючи пояснень.

Волошенко, який так гаряче і віддано любив жарт, роздмухував найслабшу іскру гумору, де б вона не виникла, був незвично серйозним.