Файн підтягнувся на руках і легко, з акробатичною спритністю, виплигнув з люка. Потім він зайшов до кімнати, яка служила Крижу за бібліотеку.

— Новини є? — спитав він уже російською мовою.

— Є! Зараз викладати чи потім, коли підкріпимось!

— Коли підкріпимось.

Обідали вони тут же, в бібліотеці, перед завішеним до «половини вікном, звідки добре було видно хвіртку і садову доріжку, що вела до дому. Якщо хтось зайде на подвір'я Крижа, то не застане Файна зненацька: він встигне сховатися в тайнику. Обидва їли і пили мовчки, з удаваним захопленням, хвалячись один перед одним терпінням, витримкою, холоднокровністю, вмінням тримати язик за зубами.

Файн першим закінчив обідати. Відсунувши від себе тарілки, він поклав лікті на стіл, закурив.

— Ну, от і підкріпилися. Тепер викладайте свої новини, Криж.

Длубаючи гусячим загостреним пером у зубах, резидент сказав звичайнісіньким буденним голосом:

— Привіт вам від «Учителя».

— Від кого? — Файн потиснув руку Крижа. — Від «Учителя»? То ви його бачили?

— Під'їхав до мого магазина на лісовозі. Купив «Путівник по Закарпаттю» і доповів, що благополучно прибув і що все йде по плану.

— Друга удача, слава богові! — Файн молитовно приклав долоню до грудей. — Тепер можна сміливіше діяти. Ви, здається, в добрих стосунках з шляховим обхідником Дударем?

— Ми давно подружилися з ним. Знаменитий різьбар по дереву продає і дарує мені свої вироби, а я йому — рідкісні книги. Він також навчив мене робити з дерева різні дрібнички.

— Дуже добре. Отже, ваша поява в домівці Дударя нікого не здивує, не приверне уваги?

— Так, певен.

— В які дні ви звичайно бували у свого «друга»?

— Найбільше у свята і по суботах.

— От і добре. Сьогодні субота. Ви сьогодні ж підете до Дударя. На мою думку, «Учитель» зупинився жити у шляхового обхідника.

— Дудар — наша людина? — здивувався резидент.

— Ні. Але це зараз не має значення. Як ви гадаєте, чи зможе Дудар відверто розповісти вам про свого нового квартиранта?