Сфотографувавши зруйнований тунель, на що треба буде лише кілька секунд, Дубашевич зникне в лісі. Тієї ж ночі він перейде кордон у заздалегідь наміченому місці, на Верховині, навпроти гори П'єтрос, пробереться до звіролова на кличку «Глухар» і звідти доповість у розвідцентр, що завдання виконав.

Вибух тунелю на околиці Явора — лише половина плану «Бізона». Другу частину операції «Гірська весна» повинен був виконати Хорунжий, другий підручний Джона Файна на кличку «Ковчег». На його долю призначався вибух греблі водоймища, яке давало воду новій гідроелектростанції. І цей вибух теж мав політичну мету: народ Закарпаття, мовляв, чинить Радам жорстокий опір.

Роль Джона Файна в цій операції зводилася до того, що він мав координувати і спрямовувати належним чином дії своїх помічників: «Учителя», «Ковчега» і резидента Крижа.

Велика лісовозна машина з причепом спускалася по колишній графській дорозі від будинку контори лісодільниці львівських залізничників, прямуючи до Тиси. Керував лісовозом Ступак. Лікоть лівої руки він виставив в опущене вікно дверцят кабіни. Кепка зсунута на потилицю. В кутку рота прилипла погасла сигарета.

Дійшовши до перехрестя, грузовик повернув ліворуч, як робили всі лісовозні машини, але не на велику дорогу, а прямо, на путівець, до Тиси.

Це одразу ж зафіксував вартовий, що стояв на спостережній вишці. Він зняв трубку і доповів черговому по заставі, що до кордону наближається машина.

Черговим по заставі був старшина Смолярчук. Він підтягнув ремінь, поправив гімнастьорку і вискочив за ворота. Його зустріли радісні вигуки товаришів:

— А от і старшина! Про вовка помовка, а вовк і тут.

Чоловік вісім вільних від служби прикордонників, відпочиваючи, зібралися на зеленому, ще не витоптаному лужку.

Вони обступили мотоцикл, біля якого з засуканими рукавами ворожив і чортихався замурзаний куховар Тарас Волошенко. Посміхаючись, він приклав чорну замащену руку до козирка кашкета:

— Товаришу колишній тракторист, виручайте! Замучила оця примхлива кляча.

— Ніколи, Тарасе, служба.

Лісовоз підходив до застави. Смолярчук вийшов на середину дороги, підняв руку. Лісовоз зупинився.

— Куди їдете, товаришу водій?

З кабіни визирнув шофер. Як добре знайомому, він усміхнувся старшині.

— Не впізнаєш, зелена гвардія? Я ваш квартирант. Учора нас Олена Іванівна познайомила. Правда, на дворі було темно, могли і не запам'ятати мого обличчя. То запам'ятовуйте, старшина! — Ступак зняв кепку, пригладив волосся. — Прошу, як то кажуть, любити і поважати.

— Слухаю, буде виконано. — Смолярчук був суворий. — А поки що відповідайте, товаришу квартирант: куди прямуєте?